Я поставив банку на маленький олтар під вікном і завершив останні необхідні приготування. Щойно все було готово, я зачерпнув із горщика коло олтаря зеленого желеподібного мийного засобу й добряче змастив ним долоні. Звірився з графіком припливів і відпливів у маленькій червоній книжечці, яку тримав по інший бік олтаря, і відзначив час повної води. Встановив дві осині свічки на ті поділки циферблата Фабрики, де мали б спинитися годинникові стрілки, показуючи час, коли місцевий рівень води досягне своєї найвищої точки, а тоді посунув кришку на банці з осою, вийняв листя, шматочок апельсинової шкірки й залишив комаху саму.
Я помістив банку на прикрашений різноманітними могутніми речами олтар: тут був череп змії, яка вбила Блайта (її вистежив його батько й розрубав навпіл садовою лопатою; я встиг сховати її передню частину в піску, доки Діґґз не забрав її з собою як речовий доказ), осколок бомби, яка знищила Пола (найменший із тих, які мені вдалося знайти; їх там була ціла купа), шматок наметового поліестеру з повітряного змія, який забрав із собою Есмеральду (хоча, звісно, це був обрізок, а не шмат готового змія), і маленька тарілочка з пожовтілими сточеними зубами Старого Сола (вийняти їх із черепа було нескладно).
Я приклав руки до промежини, заплющив очі й почав повторювати свій таємний катехізис. Я міг цитувати його напам’ять машинально, однак намагався вдумуватися в сенс повторюваних мною фраз. У цих питаннях і відповідях містилися мої зізнання, мої мрії й надії, мої страхи та об’єкти моєї ненависті, і згадки про них досі викликали в мене дрож, навіть коли я проговорював ці слова, не задумуючись. Якби поблизу виявився магнітофон, усю жахливу правду про три вчинені мною вбивства було б розкрито. Одне лиш це робило мій катехізис надзвичайно небезпечним. Окрім того, він розповідав правду про те, ким я є, чого прагну й що відчуваю, а слухати те, що ти думаєш про самого себе в нападі крайньої відвертості або ж перебуваючи в найжалюгіднішому стані, імовірно, настільки ж неприємно, наскільки принизливо чути те, про що думаєш, коли тебе сповнюють надії та найбільш неправдоподібні сподівання.
Завершивши з цим, я дістав із банки осу, нахилився до нижньої частини Фабрики й без подальших зволікань запустив її всередину.
Осина Фабрика займає площу в кілька квадратних метрів і скидається на невпорядковане нагромадження металевого, дерев’яного, скляного й пластмасового брухту. Усі її частини розташовані довкола циферблата старого годинника, що раніше висів над входом будівлі Королівського банку Шотландії в Портенілі.
Циферблат — це найважливіша з моїх знахідок на міському звалищі. Я натрапив на нього в Рік Черепа, докотив стежкою до острова, перетягнув через міст і відтак доправив додому. Спершу я сховав свій трофей у сараї, дочекався, доки батько кудись піде, а тоді цілий день надривався й обливався потом, щоб витягнути його на горище. Циферблат виготовлений із металу й має приблизно один метр у діаметрі; він важкий і майже не ушкоджений; цифри на ньому римські; як і решта годинникового механізму, він був виготовлений в Единбурзі в 1864 році — рівно за сто років до мого народження. І це, звісно ж, не випадковість.
Оскільки годинник мав показувати час у два протилежні боки, то цілком очевидно, що десь мав би лишитися ще один циферблат; утім, попри те, що, знайшовши свій, я кілька тижнів прочісував звалище, мені так і не вдалося відшукати інший, і ця коротенька історія робить Фабрику ще загадковішою — це її власна легенда про пошуки Грааля. Старий Кемерон, який торгує в місті залізними виробами, розповів мені, що ходили чутки, нібито решту годинникового механізму відвезли на металобазу в Інвернессі, а отже, можливо, той інший циферблат уже давно переплавили або ж тепер він прикрашає стіну якогось багатого будинку на Блек-Айл, побудованого за гроші, зароблені на переплавлянні розбитих автомобілів і коливанні цін на свинець. Як на мене, краще вже перше.
Кілька дірок у циферблаті я запаяв, але отвір, через який механізм годинника з’єднувався зі стрілками, лишив — саме крізь нього до Фабрики потрапляють оси. Щойно комаха опиняється всередині, вона може повзати циферблатом, скільки їй заманеться, і розглядати крихітні свічечки з вмурованими в них мертвими родичами, якщо, звісно, захоче; а як ні, то ні.
Однак, діставшись до краю циферблата, який я обгородив фанерною стіною в два дюйми заввишки й накрив спеціально замовленим у місті круглим склом метрового діаметра, оса може обрати один із дванадцяти крихітних, заледве більших за неї саму, люків, кожен із яких веде до одного з коридорів, розташованих навпроти гігантських — на погляд комахи — цифр. Якщо Фабрика вирішить, що так має бути, то під вагою оси спрацює високочутливий пусковий механізм, виготовлений зі шматочка бляшанки, нитки й англійської шпильки, і, щойно комаха потрапить до обраного нею коридору, крихітний люк за нею зачиниться. Попри те, що я стежу за тим, щоб усі механізми завжди були гарно змащені й відрегульовані, лагоджу їх і перевіряю, щоб вони спрацьовували від найменшого дотику, — і через це вимушений пересуватися навшпиньках, коли Фабрика зайнята своєю повільною й смертоносною роботою, — іноді вона все ж не схвалює перший вибір оси й дозволяє їй знову виповзти з коридору на циферблат.