Мені не знадобилося навіть другої спроби; бензин зайнявся з першого ж разу, яскраво спалахнувши в ранковій напівтемряві горища; тонкі язички полум’я затанцювали під відкритим денцем ситечка. Вогонь до оси не діставав, однак вона відчула жар, розлючено задзижчала, злетіла над беззвучним полум’ям, ударилася об скло, відскочила, опинившись у ситечку, спробувала перелізти через край, ледь не впала у вогонь, а тоді ще раз злетіла, кілька разів стукнулася об сталеву стелю камери й відтак знову потрапила до сталевої, помережаної дірочками пастки. Оса підстрибнула востаннє, кілька секунд безнадійно політала камерою, але, очевидно, уже встигла обпалити собі крила, оскільки її божевільний політ виглядав доволі хаотично, і невдовзі вона звалилася в сітчасту металеву напівсферу, де й померла — спершу кілька разів смикнулась, але згодом зіщулилась і завмерла; над її тілом почав звиватися куций дим.
Я сидів і спостерігав, як запікається й підсмажується почорнілий труп комахи, сидів і спостерігав, як досягає ситечка спокійне полум’я, огортаючи його, мов долоня, сидів і спостерігав, як мерехтить відображення маленьких тріпотливих вогняних язичків на протилежній стінці скляної трубки, — а затим простягнув руку, відщипнув денце циліндра, підсунув до себе мисочку з бензином, накрив її металевою кришкою й загасив вогонь. Відкривши камеру зверху, я скористався пінцетом і дістав труп назовні. Поклав його в сірникову коробку й розмістив її на олтарі.
Фабрика не завжди віддає своїх мерців; після кислоти або мурах не лишається нічого, а після венериної мухоловки або павука — у кращому разі порожня суха оболонка. Але переді мною знову лежав обвуглений труп; і я знову мусив його позбутися. Схопившись руками за голову, я деякий час розгойдувався на низькому табуреті. Мене оточувала Фабрика, за моєю спиною стояв олтар. Я оглянув усі її відділи, усі ці знаряддя вбивства, проходи, коридори, камери, усі ці джерела світла в кінці тунелів, резервуари, контейнери, важелі, пускові механізми, батарейки й ниточки, опори й підставки, трубки й дроти. Клацнув кількома перемикачами, і в бічних коридорах запрацювали маленькі вентилятори, проганяючи повітря крізь отвори над наперстками з джемом та спрямовуючи його до циферблата. Якийсь час я дослухався до їхнього шуму, доки й сам не зачув запах джему, однак той мав заманювати на вірну смерть нерішучих ос, але в жодному разі не мене. Тож я негайно вимкнув мотори.
Я почав усе вимикати; від’єднував дроти, випорожнював резервуари, годував живих створінь. Крізь слухові вікна можна було побачити, як надворі починало розвиднюватися, у свіжому повітрі зачулися крики перших ранніх пташок. Щойно ритуал виведення Фабрики зі стану бойової готовності було завершено, я повернувся до олтаря й окинув поглядом усі його частини, різноманітні мініатюрні цоколі й маленькі баночки, сувеніри, зібрані мною впродовж усього життя, речі з минулого, які я колись знайшов і зберіг. Фотографії всіх моїх мертвих родичів — тих, котрих убив я, і тих, що померли самі. Фотографії живих — Еріка, батька, матері. А також фотографії неживих об’єктів — «BSA 500» (на жаль, не того; гадаю, усі фото того мотоцикла батько знищив), будинку (коли той іще був прикрашений яскравими візерунками) і навіть власне олтаря.
Я провів сірниковою коробкою з трупом оси над олтарем, помахав нею перед баночкою з береговим піском, пляшечками з моїми цінними рідинами, стружкою з батькової палиці, іншою сірниковою коробкою із загорнутими у вату молочними зубами Еріка, флаконом із кількома батьковими волосинами й пляшечкою з іржею та фарбою, які я зішкрябав із мосту. Запаливши осині свічки, я заплющив очі й притис картонну труну до лоба, щоб відчути осу всередині; у мене засвербіло й залоскотало під черепом. Після того я задув свічки, накрив олтар, підвівся, обтрусив від пилу штани, узяв фотографію Еріка, яку залишив на склі Фабрики, загорнув у неї осину труну, закріпив канцелярською резинкою й сховав до кишені своєї куртки.
Я поволі йшов берегом до Бункера, запхавши руки до кишень, схиливши голову долі, дивлячись на пісок і свої ноги, однак насправді не бачачи їх. На мене всюди очікував вогонь. Про нього двічі згадала Фабрика, я інстинктивно прикликав його на допомогу, коли на мене напав знавіснілий кріль, він просочувався в усі порожні куточки моєї пам’яті. До того ж завдяки Еріку він щодня підступав дедалі ближче.