Ми ходили на прогулянки, запускали повітряних зміїв, зводили дамби й таке інше, однак тепер усе змінилося; він був дорослим, який просто допомагав мені розважатися, а не ще одним хлопцем, готовим розділити зі мною власне щастя. Нам було непогано разом, і я так чи інакше радів його приїзду, проте сам він відчув неабияке полегшення, коли, провівши місяць на острові, зміг доєднатися до своїх університетських друзів і поїхати з ними відпочивати на південь Франції. Я журився, розуміючи, що втратив друга й брата, таким, яким знав його колись, і щонайгостріше відчував своє каліцтво — тобто те, що, як мені було відомо, назавжди залишить мене підлітком, а отже, ніколи не дозволить вирости й стати справжнім чоловіком, здатним торувати власний життєвий шлях.
Того відчуття я позбувся швидко. У мене був Череп, Фабрика, і до того ж я відчував компенсаторне чоловіче задоволення: я радів блискучим досягненням Еріка в зовнішньому світі, у той час як сам поволі ставав беззаперечним володарем острова й прилеглих територій. Ерік писав мені листи, у яких розповідав про свої успіхи, дзвонив додому, спілкувався зі мною й батьком і змушував мене сміятися під час наших телефонних розмов, як це вміють робити розумні дорослі, навіть якщо ти й не хочеш, щоб тебе смішили. Він ніколи не дозволяв мені відчути, що повністю покинув мене або острів.
А тоді стався нещасний випадок, який — про що ні мені, ні моєму батькові на той час не було відомо — наклався ще й на інші речі, і цього виявилося достатньо, щоб знищити навіть ту змінену, проте все ж відому мені людину. Ерік став таким, яким був раніше, але заразом перетворився на щось абсолютно інше — амальгаму зі свого колишнього «я» (по-сатанинськи вивернутого навспак) та особистості більш досвідченого чоловіка, дорослого, понівеченого, небезпечного, спантеличеного, жалюгідного й безумного водночас. Він нагадував мені розбиту голограму, повне зображення якої містилося в кожному її осколку, що був не лише уламком, але й воднораз окремим цілим.
Це трапилося під час його другого року навчання, коли він допомагав у великій клініці при університеті. Йому навіть не треба було постійно перебувати в надрах тієї лікарні поруч із відбракованими представниками людства; він допомагав у вільний час. Згодом ми з батьком дізналися, що в Еріка були проблеми, про які він нам не розповідав. Він покохав дівчину, але ця історія погано закінчилася — урешті-решт вона сказала, що не кохає його, і втекла до іншого. Якийсь час Еріка мучили особливо сильні мігрені й заважали йому навчатися. Як через це, так і через невдачу з дівчиною, він неофіційно влаштувався в лікарню неподалік від університету, де допомагав медсестрам під час нічних змін і скнів над своїми книжками в темряві палат, доки довкола стогнали й кашляли старі, молоді й хворі.
Так він робив і тієї ночі, коли трапився неприємний випадок. У палаті, де він допомагав, тримали немовлят і маленьких дітей, які були настільки скаліченими, що за стінами лікарні на них у будь-якому разі чекала смерть, хоча ніхто не розраховував, що навіть за наявності належної допомоги вони протягнуть набагато довше. Про всі тодішні події ми дізналися з листа медсестри, яка товаришувала з моїм братом, і з тону листа стало зрозуміло, що, на її думку, не дозволяти деяким із тих дітей померти було несправедливо; вочевидь, вони просто слугували експонатами, яких лікарі та консультанти демонстрували студентам.
Стояла спекотна, задушлива липнева ніч, а Ерік сидів у цьому мерзенному місці поряд із лікарняною котельнею та складськими приміщеннями. У нього цілий день боліла голова, і коли він потрапив до палати, його почала мучити жахлива мігрень. Система вентиляції вже протягом кількох тижнів працювала абияк, і попри те, що техніки намагалися її полагодити, тієї ночі було спекотно й парко, а за таких умов Ерікові мігрені завжди посилювалися. Приблизно за годину хтось мав його змінити, інакше, гадаю, навіть Ерік визнав би поразку, повернувся б до свого гуртожитку і вклався б у ліжко. Натомість він обходив палату, міняв пелюшки, заспокоював немовлят, які невпинно пхикали, робив перев’язки, ставив крапельниці і т. д., у той час як у нього самого розколювалась голова, а перед очима танцювали вогні та іскри.