Що б тоді в Еріку не зламалося, це була слабкість, фундаментальний недолік, якого не мусить бути в справжнього чоловіка. Жінки — про що я дізнався, переглянувши сотні, а можливо, й тисячі кінострічок та телепрограм, — не здатні витримати справді серйозних переживань; коли їх ґвалтують або коли помирають їхні кохані, вони ламаються, божеволіють, вчиняють самогубство або ж просто знемагають і помирають з горя. Я, звісно, розумію, що не всі вони схильні реагувати в такий спосіб, однак цілком очевидно, що зазвичай трапляється саме так і ті, хто є винятками з цього правила, перебувають в абсолютній меншості.
Певно, мусить бути якась невелика кількість сильних жінок, у чиїх характерах більше чоловічого, ніж у решти, але підозрюю, що Ерік став жертвою, оскільки в ньому самому було дещо забагато жіночого. Ця його чуйність, це небажання нашкодити іншим, цей витончений проникливий розум — він був таким, бо мислив надто по-жіночому. До того жахливого випадку це жодним чином Еріку не заважало, але саме в ту мить, коли він опинився в критичній ситуації, цього виявилося достатньо, щоб його зламати.
У цьому я звинувачую батька, не кажучи вже про ту недоумкувату курву, яка кинула його заради іншого. Частково батька варто винити бодай за те, наскільки безглуздо він поводився, дозволяючи малому Еріку носити будь-який одяг й обирати між сукнями та штанами; Гармсворт і Мораґ Стоув мали всі підстави перейматися вихованням свого небожа й правильно вчинили, запропонувавши про нього попіклуватися. Усе могло скластися інакше, якби не батькові навіжені ідеї, якби моя матір не ненавиділа Еріка, якби Стоуви забрали його до себе раніше; проте склалося так, як склалося, і тому сподіваюся, що батько звинувачує себе в цьому не менше, ніж я його. Я хочу, щоб над ним повсякчас нависав тягар провини, щоб він страждав на безсоння, щоб холодними ночами його переслідували жахіття й, щойно йому таки вдасться поринути в сон, нехай би він одразу ж прокидався, залитий потом. Він на це заслуговує.
Того вечора, коли я повернувся з прогулянки серед пагорбів, Ерік не телефонував. Я рано вклався спати, та попри те, що втомився після походу, дзвінок усе одно б мене розбудив, однак так чи інакше нічого не порушило мій сон аж до ранку. Прокинувся я у звичний для себе час, прогулявся в ранковій прохолоді серед пісків і повернувся саме вчасно, щоб з’їсти великий поживний сніданок.
Мене щось непокоїло, батько поводився тихіше, ніж зазвичай, а спека швидко наростала й у будинку робилося задушливо навіть із відчиненими вікнами. Я вештався кімнатами, визирав крізь вікна надвір, перехилявся через підвіконня, примружившись, оглядав довколишню територію. Коли батько нарешті задрімав на шезлонгу, я пішов до своєї кімнати, перевдягнувся у футболку та легкий жилет із кишенями, набив їх корисними речами, перекинув через одне плече рюкзак і вирушив оглянути підступи до острова, сподіваючись заскочити ще й на звалище, якщо там буде не надто багато мух.
Я одягнув сонцезахисні окуляри й крізь коричневе скло «полароїдів» кольори заграли ще яскравіше. Я почав обливатися потом, щойно вийшов за поріг. Теплий бриз, у якому майже не відчувалося прохолоди, невпевнено віяв з кількох напрямків, приносячи з собою запахи трави й квітів. Я впевнено попростував стежкою, перейшов через міст, спустився вздовж затоки до струмка, перестрибуючи його відгалуження й притоки, доки не дістався того місця, де будував дамби. Там я повернув на північ і поліз на пасмо дюн, з яких відкривався вид на море; я здирався на їхні піщані верхівки, незважаючи на спеку й зусилля, яких необхідно було докласти, щоб залізти на них з південного боку, лише б отримати можливість ретельно оглянути околиці.
Надворі стояла така спека, що все навкруги тремтіло, здавалося розмитим і мінливим. Коли я торкався піску, він обпікав мені долоні, навколо мене дзижчали й стрекотали комахи всіх можливих видів і розмірів. Я постійно від них відмахувався.
Час від часу я користувався біноклем, витирав із чола піт, підносив окуляри до очей і вдивлявся крізь тремке спекотне марево в далечінь. Голова чухалася від поту, свербіло в промежині. Я перевіряв свої речі частіше, ніж зазвичай, розгублено зважував у руці мішечок зі сталевими кульками, торкався ножа «боуї» й рогатки, що висіли на поясі, пересвідчувався, чи не загубив запальничку, гаманець, гребінець, дзеркальце, ручку та папір. Я попивав воду з прихопленої з собою фляжки, хоча вона була теплою й уже відгонила затхлістю.