Я сидів, і з мене градом котився піт, тіло пекло й свербіло від палючої спеки; і попри це мене все одно пробрав дрож. Я весь затремтів від холоду, мов пес, що, вийшовши з води, обтрушується від носа до хвоста. Липке від поту волосся на потилиці стало дибки. Прошкрябавши руками по теплій дерев’яній стіні будинку, я підвівся так хутко, що бінокль, який висів у мене на шиї, аж підскочив. Виття чулося з боку пагорбів. Я пересунув свої «полароїди» з очей на лоба й знову схопив бінокль, стукаючи себе окулярами по надбрівних дугах, доки боровся з коліщатком фокусування. У мене тремтіли руки.
З кущів дроку вигулькнуло щось чорне, услід за ним потягнувся шлейф диму. Істота мчала вкритим пожовклою травою схилом уздовж огорожі. Бінокль стрибав у руках, але я докладав усіх зусиль, аби не випустити тварину з виду. Повітря здригалося від пронизливого, високого й страшного виття. Звір сховався за кущами, однак невдовзі я знову його побачив — він тікав і палав, спершу мчав по траві, а тоді поскакав крізь очерет, здіймаючи за собою бризки. У горлі остаточно пересохло; я не міг навіть ковтнути, я задихався, однак не припиняв стежити за твариною, яка послизалася, розверталася, звискувала, високо підстрибувала, падала й, здавалося, борсалася на місці. Раптом звір зник — за кількасот метрів від мене й приблизно на такій само відстані від верхівки пагорба.
Я одразу ж навів бінокль на вершину, оглянув увесь хребет, повернувся на те ж місце, звідки почав, окинув поглядом підніжжя, затим верхівку, ще раз провів біноклем уздовж усього пасма, спинився, щоб уважно роздивитися один із кущів, похитав головою й знову перевірив усі пагорби. У якійсь недолугій частині моєї свідомості промайнула думка про те, що у фільмах, коли люди дивляться крізь бінокль і показується те, що вони мали би бачити, вам завжди демонструють щось на кшталт перевернутої набік «вісімки», але насправді переді мною в окулярах завжди поставало майже ідеальне коло. Я опустив бінокль, швидко роззирнувся навсібіч і, пересвідчившись, що довкола не було ні душі, вискочив із затінку будинку, перестрибнув через низький дротяний паркан садка та якомога швидше помчав до пагорбів.
Здершись на верхівку, я зігнувся навпіл, нахиливши голову до колін, і якийсь час постояв так, відновлюючи дихання та дозволяючи поту скрапувати з мого волосся на яскраво-зелену траву під ногами. Моя футболка геть прилипла до тіла. Спершись руками об коліна, я підвів голову й напружив зір, щоб оглянути зарості дроку та ряди дерев. Я окинув поглядом дальній схил і поля за ним аж до наступної череди кущів, у заглибині за якою пролягали залізничні колії. Роззираючись навсібіч, я помчав вершиною пагорба, доки не натрапив на невеличку ділянку землі, на якій горіла трава. Затоптавши полум’я, я пошукав і знайшов сліди. Побіг хутчіше, незважаючи на протести горла й легень, і дістався ще одного місця, де палала трава й уже починав займатися кущ дроку. Я збив вогонь і рушив далі.
У вузькій балці на протилежному від моря боці вершини деякі дерева мали майже нормальну форму, і лише їхні верхівки, що випиналися над пасмом пагорків, були викривлені вітром убік суходолу. Я спустився в зарослу травою улоговину й опинився серед рухливих тіней, утворених гілками й листям, які поволі гойдалися вгорі. На землі було викладене камінцями коло, у центрі якого чорніла вигоріла пляма. Озирнувшись навкруги, я помітив ділянку з притоптаною травою. Я зупинився, заспокоївся, ще раз роззирнувся навсібіч, окинув поглядом дерева, траву й папороть, проте більше нічого не побачив. Підійшовши до камінців, я торкнувся їх рукою й спробував на дотик попіл у центрі кола. Камінці й земля виявилися гарячими, надто гарячими, щоб притулити до них долоню, попри те що довкола був затінок. У повітрі відчувався запах бензину.
Я вибрався з балки й виліз на дерево, зручно влаштувався й уважно оглянув усю довколишню територію, за необхідності позираючи в бінокль. Анічогісінько.
Злізши на землю, я кілька секунд постояв на місці і, глибоко вдихнувши, збіг пагорбом по діагоналі до того місця, де мала бути тварина. Я відхилився від свого курсу лише раз, щоб затоптати ще одну невеличку пожежу. Натрапивши зненацька на вівцю, яка скубла на схилі траву, я перестрибнув просто через неї, а вона, мекнувши з переляку, поскакала геть.
Пес лежав у воді, там, де струмок витікав із болота. Він досі був живий, попри те що більша частина його чорної шерсті обгоріла, а шкіра збагряніла й сочилася кров’ю. Пса тіпало у воді, і через це мене також кинуло в дрож.
Я стояв на березі й дивився на нього. Піднімаючи тремтячу голову над водою, він міг поглянути на мене лише єдиним уцілілим оком. Довкола нього плавали грудкуваті жмути обгорілої шерсті. Я вловив запах горілої плоті й відчув, як мені під горло, трохи нижче адамового яблука, підкотився важкий клубок.