Я зліз зі стільця, обережно рушив убік дверей у підлозі, навпомацки просуваючись уздовж грубого цегляного димаря. Біля виходу я зупинився й випустив футболку зі штанів, щоб приховати висячий на поясі ніж. Нечутно спустився на темні сходи. У коридорі горіло світло, на стіни сходового майданчика падали дивні жовті й розмиті тіні. Підійшовши до перил, я перегнувся через них і поглянув униз. Нічого. Шум припинився. Я принюхався.
Пахло як у пабі, у повітрі відчувався тютюновий дим і алкоголь. Очевидно, це батько. Мені відлягло від серця. У ту ж мить я почув, як він вийшов із вітальні. Здавалося, ніби за ним, нагадуючи рокіт океану, перекочувалася хвиля гуркотнечі. Батько заточувався, наштовхувався на стіни й зашпортувався на сходах. До мене долинали його важкий подих і нерозбірливе бурмотіння. Я прислухався; запах і звуки здіймалися догори. Завмерши на місці, я поступово заспокоювався. Тато дістався першого сходового майданчика, де було встановлено телефон. Непевні кроки почулися знову.
— Френ’! — загорлав він.
Я не поворухнувся й нічого не відказав. Припускаю, що зробив це інстинктивно, виробивши в собі звичку вдавати, ніби мене нема, і підслуховувати людей, які вважали, що перебувають наодинці. Я повільно вдихав і видихав.
— Френ’! — гаркнув батько.
Приготувавшись сховатися на горищі, я навшпиньках відступив назад, оминаючи скрипучі дошки підлоги. Тато заколошматив у двері туалету на другому поверсі, а виявивши, що вони незамкнені, вилаявся. Він рушив сходами вище, підступаючи до мене ближче. Чувся нерівний тупіт його кроків і бурчання, коли він перечіплявся й наштовхувався на стіну. Я тихенько піднявся драбиною, а тоді перевернувся й улігся на голу дощату підлогу, відсунувшись приблизно на метр від люка й спершись руками об цегляний димар, готовий сховатися за нього, якщо батько раптом спробує зазирнути на горище. Я кліпнув очима. Тато загрюкав у двері моєї кімнати. Затим відчинив їх.
— Френ’! — знову крикнув він. — А-а… хуй з ним…
У мене аж серце підскочило. Я ще ніколи не чув, щоб він матюкався. З його вуст це прозвучало непристойно, зовсім не так звично, як з уст Еріка або Джеймі. Я чув, як він сопів під люком, відчував його запах: пахло віскі й тютюном.
Знову невпевнені кроки, батько спустився на поверх нижче, грюкнули двері його кімнати. Я набрав у легені повітря, тільки тепер зрозумівши, що весь цей час не дихав. Серце гупало так, що здавалося, ніби от-от вистрибне з грудей, і я навіть здивувався, що батько не почув його стукіт крізь дощату стелю, коли стояв піді мною. Я трохи почекав, проте, крім віддаленого білого шуму, що долинав із вітальні, більше не чулося жодного звуку. Схоже, він залишив телевізор увімкненим на порожньому каналі.
Я полежав, давши батькові ще п’ять хвилин, а тоді повільно підвівся, обтрусив одяг, заправив футболку, узяв ранець, запхав за пояс рогатку, намацав у темряві жилет і з усім своїм спорядженням зліз драбиною на сходовий майданчик та тихенько спустився.
У порожній вітальні шипів і яскраво блимав телевізор. Я підійшов і вимкнув його. Розвернувшись, щоб вийти з кімнати, я помітив на кріслі зібганий твідовий піджак батька. Коли я взяв його до рук, у ньому щось брязнуло. Морщачись від смороду випивки й тютюнового диму, що просяк тканину, я обнишпорив кишені. У мене в долоні опинилася зв’язка ключів.
Я вийняв їх і роздивився. Ключ від вхідних дверей, ключ від чорного ходу, ключ від підвалу, ключ від сараю, два маленьких незнайомих мені ключики й ще один від якоїсь кімнати в будинку, схожий на ключ від моєї, але з іншою різьбою. У мене пересохло в роті й затремтіла рука. На ній зблиснув піт, зібравшись намистинками в лініях долоні. Це міг бути ключ від спальні або ж…
Я кинувся нагору, перестрибуючи через три сходинки водночас, збиваючись з ритму, лише щоб оминути скрипучі. Прошмигнувши повз кабінет, я піднявся до батькової спальні. Двері були напівпрочинені, у замку стирчав ключ. Мені було чути, як тато хропів. Тихенько зачинивши двері, я повернувся до кабінету. Вставив ключ у замок — і той провернувся, як змащений. Секунду-дві я постояв на місці, а тоді крутнув ручку й відчинив двері.
Увімкнув світло. Кабінет.
Захаращено, спекотно й душно. Посередині стелі — надзвичайно яскрава лампа без абажура. Під нею — два письмові столи, бюро та розкладачка із зім’ятою й зваленою на купу білизною. Книжкова шафа й два приставлених один до одного лабораторні столи з різноманітними пляшечками й хімічним устаткуванням; пробірки, колби й конденсатор, під’єднаний до раковини в кутку. Пахло чимось схожим на нашатир. Я розвернувся, визирнув у коридор, прислухався, зачув віддалене хропіння, а тоді вийняв ключа, зачинив двері й замкнувся зсередини, лишивши ключ у замку.