Відвернувшись від дверей, я побачив її. На бюро, збоку від дверей, які, відчиняючись усередину, ховали її від того, хто опинився б на порозі, стояла банка для зберігання препаратів. Вона була сповнена прозорою рідиною — імовірно, спиртом. І в цьому спирті плавали крихітні чоловічі геніталії.
Я дивився на них, не відпускаючи ключ у замку, і мої очі сповнювалися слізьми. Я відчув, як до горла десь із самої глибини мого нутра підкотився клубок, мої очі й ніс швидко переповнилися рідиною, і мене прорвало. Я стояв і плакав, солоні сльози стікали мені по щоках і потрапляли до рота. У мене бігло з носа, я чмихав, шморгав, груди судомно здригалися, а м’язи щелепи свавільно тремтіли. Я геть забув про Еріка, батька й усе решту, крім себе й своєї втрати.
Щоб узяти себе в руки, мені знадобилося трохи часу, однак я не розізлився й не сказав собі, що поводжуся, як дурне дівчисько, а натомість просто поступово заспокоївся та відчув, що важкість у голові зникла й оселилася в животі. Я витер обличчя футболкою, тихенько висякав носа, а тоді почав методично оглядати кімнату, не звертаючи уваги на банку, що стояла на бюро. Можливо, це була єдина тутешня таємниця, проте я хотів пересвідчитися.
Здебільшого мотлох. Мотлох і хімікати. Шухляди письмового столу й бюро були напхані старезними фотографіями й паперами. Там були старі листи, рахунки й записки, документи, формуляри й страхові поліси (жодного на моє ім’я, та й у всіх давно сплив термін дії), сторінки оповідання чи роману, надрукованого на дешевій друкарській машинці, списаного виправленнями й усе одно жахливого (про комуну хіпі в пустелі, які налагодили контакт з інопланетянами); а ще скляні прес-пап’є, рукавиці, психоделічні значки, старі сингли «Beatles», номери «Oz» і «IT»[10], кілька ручок із висохлими чорнилами й зламані олівці. Мотлох, суцільний мотлох.
Затим я натрапив під зсувною кришкою на замкнені дверцята з петлями знизу й замковою шпариною вгорі. Я дістав ключі з замка у дверях, і, звісно ж, один із маленьких мені підійшов. Опустивши кришку, я дістав чотири сховані за нею шухляди й розмістив їх на робочій поверхні бюро.
Я вивчав їхній вміст, доки в мене не почали тремтіти коліна, і тоді я був змушений опуститися на хиткий напівсхований під бюро стілець. Я обхопив голову руками й знову здригнувся. Скільки ж іще відкриттів чекає на мене цієї ночі?
З однієї з невеличких шухляд я дістав синю упаковку тампонів. Тремтячими пальцями вийняв звідти коробку. На ній було написано: «Гормони — чоловічі». Усередині виявились менші коробочки, охайно датовані чорною кульковою ручкою на півроку вперед. На коробці, яку я знайшов у другій шухляді, був напис «KBr» — він здався мені знайомим, проте я так і не зміг пригадати, де ж його бачив. У двох інших шухлядах були щільно скручені згортки п’яти-та десятифунтових банкнот і целофанові пакети з маленькими квадратними папірцями. Однак у мене вже не зосталося сил розмірковувати над тим, що ж то таке; я гарячково обдумував жахливу здогадку, яка щойно виникла в моїй голові. На банку я не дивився.
Я подумав про витончені риси обличчя, майже безволосі руки. Спробував пригадати, чи мені бодай раз у житті доводилося бачити батьків оголений торс, проте так і не зміг. Таємниця. Я покрутив головою, але позбавитися нав’язливої думки все ж не вдалося. Анґус. Аґнес. Про те, що тоді трапилося, мені було відомо винятково з його слів. Я не знав, наскільки можна було вірити місіс Клемп і який вплив вони могли мати одне на одного. Але такого не могло бути! Який жах! Яка бридота! Я хутко підвівся, перекинув стільця, і той грюкнув по голій дощатій підлозі. Схопивши упаковки тампонів і гормонів, я взяв ключ, відчинив двері й кинувся сходами нагору, на ходу запхнувши зв’язку ключів до кишені й вийнявши з піхов ножа.
— Від Френка не втечеш, — сам до себе прошипів я.
Я увірвався до батькової кімнати й увімкнув світло. Він лежав на ліжку одягнений. Один черевик батько скинув; той валявся на підлозі під його ногою, яка звисала з ліжка. Він лежав на спині й хропів. Коли я зайшов, батько ворухнувся й підніс долоню до обличчя, затуляючись від світла. Я підійшов до нього, прибрав його руку з обличчя й заліпив йому два сильних ляпаси. Його голова смикнулась, і він скрикнув. По черзі розліпив обидва ока. Я підніс йому під очі ножа, спостерігаючи за тим, як він намагається сфокусувати на ньому свій п’яний погляд. Від батька огидно смерділо перегаром.
10
«