Выбрать главу

Я відчував, що почав провалюватися в сон; перед очима поставали всілякі дивні уявні речі: різні форми лабіринтів і плями невідомих кольорів, що розросталися навсібіч, потім — фантастичні будівлі, космічні кораблі, зброя й пейзажі. Я часто шкодую, що недостатньо добре пам’ятаю свої сни…

Через два роки після вбивства Блайта я умертвив свого молодшого брата Пола — геть з інших і більш фундаментальних причин, аніж ті, що спонукнули мене позбутися Блайта; а ще через рік я попіклувався про свою двоюрідну сестру Есмеральду, зробивши це більш-менш знічев’я.

Такий наразі в мене рахунок. Троє. Я вже багато років нікого не вбивав і не маю наміру робити це знову.

Просто в моєму житті був такий період.

3

У Бункері

Мої найзапекліші вороги — це Жінки і Море. Їх я ненавиджу. Жінок — за те, що вони слабкі, дурні, живуть у тіні чоловіків і в порівнянні з ними нічого не варті, а Море — за те, що воно завжди підривало мою віру у власні сили, руйнувало те, що я будував, змивало те, що я по собі лишав, начисто стираючи сліди мого існування. Утім я не певен щодо невинності Вітру.

Море — це ворог певним чином міфічний, тож глибоко в душі я, можна сказати, приношу йому жертви, дещо його побоюючись, поважаючи його, як і належить, проте здебільшого ставлячись до нього як до рівні. Воно робить зі світом те, що йому до вподоби, і я — також; нас обох варто боятися. Жінки… що ж, як на мене, жінки завжди перебувають ближче, аніж це необхідно для комфортного існування. Я б не хотів, щоб вони взагалі з’являлися на острові, і це стосується навіть місіс Клемп, яка приїздить щосуботи, прибирає в будинку й привозить нам продукти. Вона страшенно стара й здається безстатевою, як усі дуже старі й зовсім малі, але, менше з тим, колись вона була жінкою, і в мене достатньо підстав її за це ненавидіти.

Коли я прокинувся наступного ранку, мені стало цікаво: повернувся мій батько додому чи ні? Роздягнений, я підійшов до його кімнати. Я збирався спробувати відчинити двері, однак, почувши його хропіння, ще до того як встиг торкнутися ручки, розвернувся й рушив до ванної.

У ванній, висцявшись, я вдався до свого щоденного ритуалу обмивання. Спершу — душ. Під душем я єдиний раз протягом двадцяти чотирьох годин без зайвих думок скидаю з себе труси. Майтки я запихаю в мішок для брудної білизни в сушильній шафі. Після цього ретельно миюся, починаючи з волосся на голові й закінчуючи пальцями на ногах і вичищанням бруду з-під нігтів. Іноді, коли мені треба отримати такі цінні речовини, як піднігтьовий сир або пупковий пух, я змушений не ходити до душу й не митися у ванній протягом багатьох днів; я ненавиджу так робити, бо невдовзі починаєш почуватися брудним, усе тіло свербить, і єдина приємність — це знову стати під душ після завершення періоду утримання.

Після душу я швидко витерся — спочатку рушничком для обличчя, а тоді великим рушником — і підстриг нігті. Завершивши з цим, я ретельно почистив зуби електрощіткою. Наступна справа — гоління. Я завжди користуюся пінкою для гоління та найновішими бритвами (наразі найсучаснішими є подвійні леза на рухомих голівках), щоб вправно й акуратно позбутися темного пуху, що з’явився за попередню добу. Як і всі етапи мого обмивання, гоління відбувається згідно з чітко визначеним і заздалегідь продуманим планом; щоранку я в однаковій послідовності виконую однакову кількість однакових рухів. Як і завжди, розглядаючи своє ретельно виголене обличчя, я відчув колючий наплив збудження.

Я висякався й прочистив носа, вимив руки, сполоснув бритву, кніпсер, душову, раковину і фланелевий килимок, причесався. На щастя, прищів у мене не виявилося, тож лишалося тільки помити наостанок руки й одягнути чисті труси. Я поклав усі засоби гігієни, рушники, бритву й решту речей на належні місця, витер дещо запітніле дзеркало на дверцятах шафки та повернувся до своєї кімнати.

Там я одягнув шкарпетки; сьогодні — зелені. А потім — сорочку кольору хакі з кишенями. Узимку я одягнув би під неї майку, а зверху, на сорочку, натягнув би зелений армійський джемпер, проте не влітку. Після того настала черга зелених вельветових штанів і моїх бежевих черевиків «кікерз» зі зрізаними, як і на всіх моїх речах, лейблами, оскільки я відмовляюся слугувати для когось рекламою. Військову куртку, ніж, підсỳмки, рогатку й решту спорядження я прихопив із собою на кухню.

Було ще рано й саме збиралося на дощ, який обіцяли у вчорашньому прогнозі погоди. Я з’їв скромний сніданок і завершив свої приготування.

полную версию книги