Брехати коханій я не міг, та брехня заради добра – інша річ. Але практично здійснити цей план дуже складно. Іти перед північчю і швендяти десь до ранку, даючи зрозуміти дружині, ніби всю ніч охороняв невідь-що, мені не хотілося. Хтозна, скільки це все триватиме. Може з’явитися підозра. Я був мало не в розпачі.
Але несподівано мені всміхнулася фортуна. Наші сусіди по блоку зібралися поїхати на море. На цілий місяць. І попросили мене доглянути свого симпатичного ризеншнауцера – Чару. Залишили гроші на корм для неї та інструкції, коли годувати, коли купати і коли гуляти. Крім того, трохи ніяковіючи, тицьнули мені двадцять доларів «за турботи». Обидвоє вони працювали у фірмі й за рік планували купити квартиру. Тож я зовсім не журився тим, що вони витратилися. Головне – тварину треба було вигулювати перед сном. Вона взагалі мала якомога більше рухатися.
Поняття «перед сном» можна тлумачити по-різному. Тому я щовечора після одинадцятої, коли гульня у вертепі з назвою «Зодіак» наближалася до кульмінації, збирався на прогулянку з собакою. В мене з’явилася можливість стежити за своєю жертвою. Я також міг, виправдовуючись тим, що Чара гуляла, повертатися додому навіть після першої.
Хитромудрих планів я не снував. Просто чекав нагоди. І одного разу дочекався. З «Зодіаку» Тетяна пішла в дев’ятий гуртожиток із якимись хлопцями, але довго там не затрималася.
Спочатку я почув крики і брутальну лайку, а потім з дверей вибігла Тетяна. За нею хтось погнався, проте вона зупинилася, щось крикнула і тупнула ногою. Вона була п’яна. Навіть у темряві я це помітив.
Наближалася перша година. Гульбощі з вулиці переходили до кімнат, якнайближче до розхитаних ліжок. Вона прямувала до свого гуртожитку, що стояв на протилежному боці студмістечка. Собака давно звикла до мене і не пручалася, коли я припнув її до стовбура клена.
Тетяна йшла швидко, але я легко наздогнав її, намагаючись рухатись якомога тихше. Несподівано вона зупинилася, а я, не чекавши цього, за інерцією пройшов уперед і завмер, наблизившись до неї майже впритул. Вона копирсалася в сумочці, а, підвівши голову, зовсім спокійно запитала: «Сигарета є, хлопче?» Мені перехопило дух. Крім монотонного мукання, вичавити з себе я нічого не зміг. «Чого мукаєш? Злякався? Нема цигарки – то махай далі!» – різко вигукнула вона п’яним голосом і навіть відійшла вбік, даючи мені дорогу.
І цей голос, і тон, і особливо те, що я зніяковів перед нею, – це все тільки розпалило мене і посилило мою рішучість. Я ступив крок до неї і, не давши їй отямитися, з усієї сили вдарив по пискові. На фізичну силу нарікати не доводилося, а злість і ненависть, що спалахнули в мені, здавалося, подесятерили її.
Ударом я не звалив її на землю. Вона лише поточилася. Нахилилась і затулила обличчя руками. Тоді я вдарив згори по потилиці. Тепер Тетяна, без сумніву, знепритомніла. Ноги її підтялися, проте я не дав їй упасти, підхопив і відволік з алеї в кущі бузку, яких багато росло довкола. Тут поклав тіло на землю. Тетяна застогнала й заворушилася. Очевидно, зомліла вона ненадовго. Не даючи їй прийти до тями остаточно, я вмостився зручніше і стис їй горлянку. Так краще для неї. Вона не встигне нічого зрозуміти.
Її тіло боролося за життя, звивалося піді мною, але я був сильніший, не послабляв хватки. Здавалося, що це все тяглося нескінченно. Одначе коли вона нарешті завмерла, то очі її (я вже звик до темряви і міг це бачити) закотилися, язик висолопився, а пряма кишка спорожнилася. Я розтис руки і, глянувши на годинника, переконався, що вся процедура тривала не більш як десять хвилин.
Я підвівся з колін, обтрусився. Біля моїх ніг лежала перша жертва, приречена на смерть моїм особистим судом. Без сумніву, згодом з’ясують причини вбивства, зрозуміють, чому її життя мало такий сумний кінець, і я досягну своєї мети – людство з переляку почне змінюватися, поводитися інакше.
Та, заради якої я скоїв злочин, спала при ввімкнутому телевізорі, коли я повернувся додому. То й на краще. Я вимкнув його і теж ліг. Давно я вже не засинав так спокійно й безтурботно.