Макс прийняв удар.
Мені здалося, що кулак ткнувся в туго набитий мішок із піском. Удруге вдарити я не встиг: Макс перехопив мою руку, і велетенський, неначе гарматне ядро, кулак довбонув мене в груди.
Мій супротивник явно не вмів битися: його удари більше скидалися на дику, шалену стихію. Одначе зі стихією впоратися набагато важче.
Я повалився на землю, встиг ухилитися від носака, що летів просто на мене, скочив на ноги й почав нову атаку, але чергове ядро влучило мені під дихало. Відразу кудись щезло повітря. Перед очима затанцювали різнобарвні зірочки. Я зіщулився і раптом дістав удар в обличчя. Здається, на якусь мить я зомлів, а коли отямився, відчув на собі тягар могутнього тіла. Мої руки підсвідомо заважали Максовим п’ятірням обхопити моє горло.
Я зігнув ногу в коліні, намагаючись скинути його з себе, і засмикався, але потужний натиск ламав мій опір. Моє обличчя обпікав гарячий віддих супротивника. Максові вдалося надушити коліном мені на живіт. У мене знову перехопило дух.
Нарешті його руки дістали до мого горла.
Біль…Хрипіння…
Це я хриплю?
Зірочки в очах… Вони тьмяніють, тьмяніють, тьмяніють…
Дихати зовсім неможливо…
Наче крізь вату чую голоси і кроки. Тягар із мого тіла раптом звалюється, у легені проривається повітря, якому несподівано починає заважати кашель…
Я остаточно прийшов до пам’яті. Лежу на боці скорчений, тримаюся руками за горло і хрипло кашляю. Хтось підхопив мене під руки й допоміг підвестися. Зірочки перед очима щезли – і я бачу перед собою схвильоване Гошине обличчя:
– Живий? Живий?
Відчувши, що вже можу стояти, я відсунув його рукою.
– Дя-дя-ку-ю-у-у!.. Де… він?
Але Гоша може й не відповідати. Я вже бачу Макса. Від нього по черзі відлітають обидвоє Аликів. Він відбивається від них із якимось диким гарчанням.
– Стріляй у цю суку! – загорлав Гоша.
І справді – бабахнув постріл.
Полум’я спалахнуло з обох боків. Алики стріляли одночасно – і два постріли злилися в один. Хтось із них вистрілив іще раз, та це вже було зайве. Макс повільно осів на землю, спочатку опустившись на коліна, а потім завалившись набік.
Маленький Алик, голосно лаючись своєю мовою, почав азартно копати тіло, проте Алик відтяг його за руку.
Цієї миті я згадав про Юльку й повернувся до неї всім тулубом.
Вона сиділа на землі, широко розставивши ноги і блюючи. Спазми супроводжувалися схлипами й кашлем. Гоша розгублено стояв над нею.
– Е, що у вас там? – почулося над головою.
З вікон витикалися голови цікавих.
Хай дивляться. Байдуже. Все скінчено.
Я тільки тепер відчув, як ниє все тіло. Накульгуючи, підійшов до лежачого Макса, схилився над ним і торкнувся плеча.
Третій постріл справді був зайвим.
Перші дві кулі влучили в стегно і в бік, третя розтрощила перенісся. До горла мені підступила нудота, і я насилу встиг відступити на крок, щоб не виблювати просто на труп.
Хтось поплескав мене по спині. Я випростався й повернувся. Поряд стояв Алик.
– Нормально?
Подивившись на труп і залиту сльозами Юльку, я похитав головою.
– Малий перестарався. Зараз приїдуть менти. Мухтарові буде важко все зам’яти…
– Самооборона, – відказав я, не вірячи, що все вийде на добре. – Ви можете тікати. Я дочекаюся ментів і піду до кінця… Дайте мені пістолет і розбігайтеся.
Алик і Маленький Алик перезирнулися. Маленький Алик простяг мені зброю, одначе Алик зупинив його руку.
– Все одно стріляли двоє… Розтин, експертиза… Малий нехай іде геть. Іди до Мухтара, Малий, розкажи йому все… Він щось придумає… Гошику, ти теж тікай звідси!
– Я буду з Юлькою! – ображено крикнув Гоша.
– Тоді віддай Малому свою пукавку, бо заберуть. Шкода… – сказав Алик і звернувся до мене: – Що далі?
Я вкотре подивився на труп. На того, хто міг би, якби був живий, кинути світло на цю всю історію. На єдиного справжнього свідка, що замовк назавжди. Я вже уявив собі, в чому мене звинуватять. А ще розлад психіки, маніакальний психоз…
– Ходімо до нього додому…
6
Двері відчинила його дружина. Той самий неохайний халат, те саме розтріпане волосся, прищики. Подив на обличчі.
– Твого чоловіка застрелили. Там, на вулиці. – Алик відразу поставив крапки над «і» та ступив до кімнати. Я зайшов слідом і зачинив за собою двері.