— «Я зі свого становища не вступлю, бо мене хочуть на команданта козаки й старшини», — говорить нервово, але рішуче Болбочан.
В. Кедровському як гол. інспекторові підлягали всі інспектори; його компетенція поширювалася на всіх військових і його пояснення мусіли бути для Болбочана міродайними. В. Кедровський його попереджував: «Ви, пане полковнику, військовий і знаєте, що вам грозить за самовільне захоплена влади команданта у військовій частині та ще під час боїв…. я знов повторюю, що Директорія, Правительство й штаб Армії будуть вважати вас самочинним захватчиком влади».
Але Болбочан залишався глухим до всіх попереджень; більш того — він на них іронічно кинув: «Щож, ви хочете, щоб я підлягав вашим членам Директорії, між іншим якомусь «сцепщикові вагонів» Макаренкові?»
Все це я навожу з уже вище цитованих спогадів В. Кедровського тому, що з цього видно, як далеко сягали заміри Болбочана: вони були направлені проти цілої Директорі. Між іншим член Директорії Макаренко не був «сцепщиком» вагонів, а служив до революції у т. зв. комерційній службі залізниць.
Разом з тим все це освітлює вину Болбочана, що хай і під впливом Шемета, але цілком свідомо допустився військового злочину, захопивши владу в Групі.
Всі старання Кедровського вплинути на Болбочана залишилися без наслідків: той рішуче, хоч і не різко, відмовлявся зложити з себе командування Групою. І все це робилося в той час, коли відбувалися уперті бої з совєтськими військами 7-15 червня.
Коли Кедровський, ще раз підкресливши категорично недопустимість такого самовільного захопленя влади, виходив зі штабу Запорізької Групи, то вартовий в дверях не хотів його пропустити, т. щ. Кедровський та бувший з ним сотник Матвієнко мусіли вийняти револьвери. Тоді Болбочан крикнув вартовому: «Пропусти! Хай вони йдуть!»
Тим часом до другої кімнати зібралися команданти дивізій та полків Запорізької Групи, їх викликав сюди Болбочан, щоб опертися на їх підтримку. В. Кедровський «був довший час присутній на цьому бурхливому та страшному засіданню начальників в той час, як їх війська вели тяжкий бій з ворогом. Прихильників Болбочана було менше, ніж противників, але між ними доходила сварка до того, що противники Болбочана грозили зняти свої частини з фронту і почати бій з його прихильниками. Загрожувало страшною анархією і розвалом фронту» («Свобода», ч. 211).
В. Кедровський як гол. держ. інспектор авторитетно заявив, що ні Головний Отаман, ні Директорія, ні Правительство не погодяться на призначення Болбочана. Ця заява значно розхолодила тих прихильників Болбочана, що були повірили пропаганді, нібито Директорія або принаймні більшість її членів хочуть призначити Болбочана командантом Групи.
Наказавши контррозвідці арештувати інспектора Гавришка, В. Кедровський поїхав до штабу армії.
Утворилося дуже тяжке становище: залишити Болбочана на чолі Запорізької Групи означало б величезний заколот, а можливо і братовбивчу боротьбу. Головне ж, для всіх було тоді ясно, що за фігурою Болбочана стоїть якась, хоч невелика, група невідповідальних політиканів, а за ними ховаються темні сили, що використовують їхню політичну наївність в інтересах чи то Польщі, чи то большевиків, чи Денікіна. На це вказували і згадана вище втеча Оскілка та Мацюка до Польщі, і акція Серкаля, про яку згадує І. Мазепа в своїй книзі: «Україна в огні і бурі революції» (стор. 193), і відомості що одержав наш Уряд про наради наших правих партій у Станиславові.
Є. Коновалець у своїх спогадах на ст. 132 зазначає: «Зі самих Болбочанових відозв, розкиданих по Проскурову, показалося, що останній виступ от. Болбочана мав далеко глибшу підставу та поважніші заміри, ніж тільки одно переняття командування в Запорізькому Корпусі. Не могло бути сумніву, що за от. Болбочаном стоїть група політиків зі своїми плянами політичного характеру».
До того ж з фахового боку В. Сальський стояв значно вище П. Болбочана: до революції В. Сальський був полковником ген. штабу, себто мав високу військову освіту, і Запоріжці цінили його, як досвідченого команданта; а П. Болбочан був лише штабс-капітаном з середньою освітою, та ще скомпромітованим на посту гол. команданта Лівобережної Армії. З погляду національного В. Сальський був без догани, як свідомий українець, а П. Болбочан уже виявив був нахил до далекойдучого порозуміння з денікінцями.
От. Є. Коновалець згадує, нібито Головне Командування дало наказ Сушкові йти зі своєю частиною Січових Стрільців на Проскурів і перевести арешт Болбочана. Це не відбулося через його, Коновальця, інтервенцію, як команданта Корпусу Січових Стрільців, мотивовану гарячими боями, що їх вів у той час цей Корпус з большевиками під Шепетівкою (там же ст. 131).
Мені добре відомо, що С. Петлюра, довідавшись про те, що козаки Запорізького Корпусу хочуть почути пояснення подій від нього самого, післав до Проскурова знову Романченка й Чеботаріва з наказом, щоб окремі полки вибрали уповноважених делегатів і прислати їх на ст. Проскурів, а сам зі своїм потягом і своєю охоронною сотнею прибув на ст. Проскурів, де й приняв делегації від полків і пояснив їм, що владу в корпусі Болбочан захопив самовільно, що це може мати шкідливі наслідки, і що за це грубе порушення військової дисципліни Болбочана і Гавришка віддано під суд.
Тоді делегати Дорошенківськото полку (улюблений полк Болбочана) попросили Головного Отамана, щоб переведення арешту Болбочана було доручено їм, обіцяючи, що ще цього вечора вони арештують Болбочана і привезуть його в Чорний Острів в Головний Штаб. Петлюра на це погодився.
В. Кедровський зробив ще одну спробу вплинути на Болбочана, ризикуючи при цьому арештом, а може й життям, але знов таки безуспішно.
С. Шемет згадує (ст. 232), що він був у Болбочана саме в той час, як відбувалася нарада полковників з В. Кедровським: «трохи згодом вбігло в кімнату кілька озброєних людей і заарештували Болбочана».
В. Сальський знову вступив у командування Групою Гавришко був заарештований, але втік з під арешту, зманивши із собою свою охорону. На його місце Кедровський призначив Дерещука («Свобода», ч. 212). С. Шемет також поспішив утікти.
Для характеристики Гавришка можна навести зі спогадів М. Крата про події в Запорізькому Корпусі в районі Вапнярки на початку 1919 р.: «З Осмоловським приїхали його приятель старш. Гавришко, що прибув до дивізії в Умані і вештався без всякого діла, та сотник Богунівського полку Сосідко» («Недоговорене», «Укр. Вісті», Новий Ульм, 1/7/51, ст. 3). Це було в березні 1919 р. Повстають питання: звідки прибув Гавришко? Чому не був при дивізії? Чому вештався без діла? Чому нач. дивізії Осмоловський не дав йому діла?
1927 року, в Парижі під час процесу Шварцбарта, що забив С. Петлюру, Гавришко був в числі свідків, що їх понавозили большевики для захисту Шварцбарта. Наші наївні «політики» часто не знали, що в своїх політичних виступах вони несвідомо були маріонетками в руках наших ворогів.
Було наказано заарештувати не лише Болбочана й Гавришка, але також С. Шемета (тоді хлібороба-демократа), Маєвського (соц. — сам.), Симонова (соц. — сам., б. держ. контрольора). З цього приводу було зроблено трус в університеті, де вони переховувалися, але вони своєчасно втікли, залишивши деякі папери, наприклад, лист до С. Петлюри з вимогою відмовитися від посади Головного Отамана.
Пізно ввечері, коли вже всі спали, мене збудив якийсь урядовець, трівожно повідомляючи, що до ст. Чорний Острів підійшов якийсь потяг і що його спинено біля семафору; скоро виявилося, що потяг складається лише з паровика і одного чи двох вагонів, і що в ньому Дорошенківці привезли арештованого Болбочана. Я дав знати про це в штаб армії: вагон з Болбочаном було вміщено під вартою на станції, дещо в стороні. Полк. М. Чеботарів пригадує, що козаки привели П. Болбочана до вагону Гол. Отамана, але той не прийняв його; звідси козаки відвели його та здали до штабу Дієвої Армії.
СУД І ПІСЛЯ СУДУ