До речі, часто доводилося чути закиди, нібито соціалісти призначали на посади людей виключно за їхньою партійною приналежністю. На скільки це не відповідає дійсносте, видно хоч би з того, що цілий ряд призначених мною вищих урядовців (напр. А. Моршинський, Й: Мельник І. Гайдовський-Потапович, С Лебідь-Юрчик, С Ігнатович, М. Данильченко, С. Афанасїв, Г. Супрун) належали до правих партій або були безпартійні. Тільки начальником корпусу кордонної охорони я призначив Жуковського (укр. соц. — рев., кол. військовий міністр).
Праця в міністерстві фінансів заповнювала майже цілий мій день, а щовечора я мусів головувати на засіданнях Ради Міністрів або доповідати Директорії про приняті постанови. Тож у мене не лишалося часу, щоб підтримувати живий контакт з представниками ріжних політичних напрямків, як то належало б голові Ради Міністрів; а знов таки через брак людей я не мав у свойому розпорядженні довірених осіб, щоб використати їх для переговорів з видатнішими політичними чинниками.
Тим часом відносини загострювалися. Командант Північної Групи В. Оскілко не виконав наказу Головного Командування виступити на фронт. Виникало питання: для чого затримує він своє військо в запіллі? Член Директорії О. Андріевський, перебуваючи в Станиславові, дав наказ Державному Банкові, що тоді також був у Станиславові, не посилати грошей до Рівного, де перебував Уряд; а одночасно послав телеграму Оскілкові з розпорядженням, щоб той забезпечив себе грішми; і той звернувся до Уряду з вимогою грошей. Міністер І. Липа (соц. — сам.) на мою пропозицію залишитися міністром віросповідань нічого не відповів і до Рівного не повертався, але й не повертав до скарбниці міністерства значних грошей, що взяв як аванс на службові видатки. Також і бувш. міністер військових справ О. Шаповал мав на руках великий аванс і не здавав його новому міністрові.
Я робив ріжні спроби, щоб якось полагодити ситуацію. Так, залишив необсадженим пост міністра віросповідань, щоб дати можливість І. Липі ввійти в склад кабінету міністрів.
На Великдень я влаштував парадний обід і закликав на нього отамана Оскілка і ген. Агапієва; але Оскілко на обід не прийшов. Агаггієв прийшов; я посадив його коло себе, говорив з ним, але він тримався з резервою: нібито погоджувався з усім, що я казав, але на мої запитання відповідав надто стримано.
Тоді я скликав до себе на нараду представників правих партій. Прийшли М. Корчинський (соц. — федер.), О. Ковалевський (нар. — респ.) і, якщо не помиляюсь, Є. Архипенко (нар-респ.) та О. Макаренко (соц. — сам.). Вітаючи їх, я вказав на особливу важливість моменту, на необхідність однодушно напружити всі сили і усунути всяке тертя. Вказавши на ненормальності у взаємовідносинах поміж Урядом і правими партіями, на цілковиту непотрібність і шкідливість їхньої опозиції, — я запитав їх про причини цих ненормальностей. На це я дістав відповідь, що праві партії підозрівають Уряд у бажанні заключити мир з большевиками. Тоді я категорично заперечив цьому і запитав їх, що дало їм підставу для такого підозріння. На це вони мені нічого відповісти не могли. Я запитав, які є ще розходження в поглядах, але ніхто з присутніх не міг нічого закинути урядові, так що я міг сконстатувати, що ніяких розходжень немає, і тому просив їх підтримки і співпраці.
Учасники наради, особливо М. Корчинський, запевняли мене, що ця нарада розсіяла всі непорозуміння, і обіцяли мені замість опозиції підтримку. Яке ж було моє здивовання, коли зараз же після цієї наради, здається у той самий день я дістав від Корчинського телеграму з повідомленням, що його партія не може обіцяти урядові своєї підтримки. Цю телеграму, як виявилося, він вислав від'їзджаючи з Рівного де Станиславова. Мене дуже тоді вразила така несолідність поведінки Корчинського як представника партії с.-ф.
Ця телеграма і несподіваний від'їзд Корчинського вказували на те, що в Рівному готується щось особливе. Справді, Уряд одержав інформації, що праві партії готують переворот, маючи намір використати для того військову силу Північної Групи.
Отже, необхідно було попередити переворот. Ми порадилися з С. Петлюрою і 27 квітня він дав повторний наказ от. Оскілкові виступити на фронт. Думалося, що Оскілко не посміє не виконати цього бойового наказу, а виступивши на фронт, не зможе використати військо для авантури в запіллю. Але Оскілко не виконав цього наказу; а тому 28 квітня С. Петлюра видав наказ про усунення бскілка від командування і про передачу командування от. Желіховському. Цей кадровий полковник з фахового боку стояв далеко вище прапорщика Оскілка, але як старий дисциплінований старшина і в думці не припускав, що йому загрожує з боку Оскілка якась несподіванка. Члени уряду були більш обережні і на час передачі командування було доручено начальнику корпусу жандармів П. Вогацькому зорганізувати охорону порядку в Рівному, а йому в допомогу був викликаний Бень з своїм відділом. У вечорі 28. 4 на засіданні Ради Міністрів військовий міністр Сиротенко доповідав про всі ці заходи для забезпечення порядку і про те, що Оскілко без спротиву вже передає справи Желіховському. Ми спокійно розійшлися по домах.
ВИСТУП ОТАМАНА ОСКІЛКА
Десь коло 6-ої години ранку наступного дня мене розбудив дзвінок. Я жив сам, без охорони; дружина виїхала тоді до Станиславова. Я вийшов відчинити роздягнений, а там — кілька наших військових. Питають: «Тут міністр Мартос?» Кажу: «Це я». Вони входять і старшина (Гемпель?) пояснює мені, що з наказу головнокомандуючого от. Оскілка він мене арештує і просить негайно одягтися.
Замість того, щоб одягатися, я почав з ним сперечатися, що Оскілко вже усунений від командування і що на його місце Головний Отаман С. Петлюра призначив Желіховського. В цей час у кімнату входить начальник розвідки при штабі Оскілка Петро Шапула і заявляє, що мій арешт переводиться з відома С. Петлюри.
Цим виявилася вся жалюгідність авантури Оскілка: він робив «переворот», арештував членів Уряду, мав намір усунути С. Петлюру від головного командування, а перед козаками не смів признатися, що йде проти Петлюри. Аж після арешту членів Уряду він розклеїв на вулицях Рівного відозву, де, хоч і туманно, повідомляв про свої наміри. Збагнувши цю ситуацію, я голосно сказав до козаків, що були в кімнаті: «Тепер я розумію все; ви зрадили нас і хочете видати большевикам. Але як що між вами є хоч один справжній українець, вірний Головному Отаманові Петлюрі, хай негайно сповістить його про все, що тут робиться».
Цей мій заклик не пропав даремне: один з присутніх козаків непомітно побіг до міністра праці О. Безпалка і повідомив його про мій арешт і про те, що скоро прийдуть арештовувати і його. «Міністр Мартос, — казав він, — просив повідомити про це Головного Отамана, але я цього не можу зробити, бо мушу негайно повернутися до своєї частини. Зробіть це ви». Безпалко зараз же одягся і пішов пішки на ст. Здолбунове (12 клм. від Рівного), де перебував тоді С. Петлюра і повідомив його про події в Рівному.