Таким чином, можна констатувати, що кримінально-правова кваліфікація здійснюється стосовно фактичних обставин, які свідчать про заподіяння істотної шкоди або загрозу такої шкоди та протиправність яких передбачена Особливою частиною кримінального законодавства.
Виходячи з викладеного вище, можна запропонувати таке визначення поняття кримінально-правової кваліфікації: кримінально-правова кваліфікація — це оцінка діяння яке заподіяло чи могло заподіяти істотну шкоду та характеризується рисами кримінальної протиправності, що полягає у визначенні того, якою статтею (частиною, пунктом статті) кримінального закону, передбачене це діяння.
Вона включає в себе пошук відповідної статті, обґрунтування необхідності її застосування, процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене вказаною статтею та, відповідно, що воно є (не є) злочином чи іншим діянням, передбаченим кримінальним законом.
В спрощеному вигляді дефініцію кримінально-правової кваліфікації придатну до включення в закон можна сформулювати так: це визначення статті (частини, пункту статті) КК, яка передбачає скоєне діяння.
Поняття кваліфікації злочинів, запропоновані в літературі
Що ж стосується видових понять кримінально-правової кваліфікації, то в літературі воно аналізувалося лише щодо поняття кваліфікації злочинів Одне з перших визначень поняття кваліфікації злочинів дав А.А. Герцензон, який розумів під нею встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом. У сучасній літературі це визначення визнається, у цілому, правильним, оскільки воно відображає основну сутність кваліфікації — встановлення відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, описаного у законі. Однак, погодитися з такою оцінкою важко. Насамперед, автор щойно наведеної оцінки — М.Й. Коржанський — дещо поправляє автора самого визначення, який говорив про відповідність діяння (а не його ознак!) ознакам складу злочину. У той же час, видається неправомірним говорити про співставлення діяння, як факту об'єктивної дійсності і ознак складу злочину — юридичної конструкції. Юридична кваліфікація як оціночно-пізнавальний процес відбувається в певних логічних формах при дотриманні законів логіки і використанні логічних правил і прийомів. Це передбачає співставлення лише однопорядкових явищ — ознак, які характеризують діяння і ознак правової норми. Тому, віддаючи належне А.А. Герцензону, який увів у науковий обіг поняття кваліфікації злочинів, слід все ж визнати недосконалість його визначення.
У літературі найбільш поширеним та визнаним є поняття кваліфікації злочинів, яке у 1963 р. сформулював, а у 1972 та 1999 р. повторив В.Н. Кудрявцев. На думку цього автора, кваліфікація злочинів — це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Це визначення підтримали й інші криміналісти — А.В. Наумов та А.С. Новіченко, Б.А. Курінов, В.І. Малихін, С.А. Тарарухін.
Уточнення сприйнятої ними дефініції стосується чи не єдиного питання( в ході кваліфікації встановлюється відповідність між ознаками скоєного діяння та ознаками складу злочину, чи потрібно довести тотожність названих ознак. При цьому О.В. Наумов та А.С. Новіченко, В.І. Малихін вважають, що при кваліфікації злочину встановлюється саме тотожність між відповідними ознаками, Б.А. Курінов ці поняття використовує як рівнозначні. С.А. Тарарухін же, навпаки, вважає більш прийнятним при визначенні поняття кваліфікації говорити про відповідність між ознаками вчиненого суспільно небезпечного діяння і ознаками складу злочину передбаченого кримінальним законом. Обґрунтовуючи цю думку, він відзначає, що під відповідністю у даному випадку розуміється дещо інше, ніж однаковість (тотожність) різнопорядкових явищ, що порівнюються — абстрактної норми кримінального закону і соціального явища — злочину. Для кваліфікації злочину достатньо і необхідно співпадіння ознак суспільно небезпечного діяння і ознак норми. Однак, саме так розуміє сутність відповідного поняття і В.І. Малихін, який вказує, що тотожність буде мати місце тоді, коли всі ознаки діяння співпадуть з ознаками норми. Тому видається, що ця суто термінологічна розбіжність у формулюваннях різних авторів аж ніяк не впливає на суть розуміння ними проблеми кваліфікації.