Пластичність — здатність швидко пристосовуватись до обставин, що постійно змінюються. Певні прояви психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набувають позитивних якостей.
Ригідність (лат. rigidus — твердий, заціпенілий) — особливість, протилежна пластичності, - це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється у повільному переінакшенні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — у загальмованості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці — у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків за всієї очевидності їх недоцільності.
Резистентність — міра здатності чинити опір негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється в умовах стресу, при значній напруженості в діяльності. Одні люди здатні чинити опір найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бравада), а інші — розгублюються, легко відступають, нездатні продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому чи важкі умови праці.
Реактивність — показник, який відображає силу й енергію, з якою людина реагує на той чи інший вплив, проявляє емоційну вразливість, ставлення до навколишньої дійсності та самої себе.
Екстравертованість та інтровертованість. Спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших — це екстравертованість, а на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення — інтровертованість.
Екстравертованим типам властива сила й рухливість нервових процесів. Типовими поведінковими проявами екстраверта є комунікабельність, імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність, швидке пристосування до нового середовища, відкритість і зовнішній прояв почуттів. Вони співчутливі, життєрадісні, упевнені в собі, прагнуть до лідерства, до розваг, мають багато друзів, нестримані, кмітливі не завжди відповідальні. Екстраверти не люблять самотності, завжди прагнуть спілкування. Ці люди легко знайомляться, мають широкі зв’язки але характер їхнього спілкування не відзначається глибиною. Для них важливу роль відіграє сам контакт із людьми.
В інтровертованого типу переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, тому вони мають проблеми щодо соціальної адаптації. Інтроверти заглиблені в себе, свої думки, переживання. Їх духовне життя може бути емоційним та багатим, але зовні це не проявляється. Інтроверти не люблять допускати сторонніх у свій внутрішній світ. Вони відчувають більший спокій та впевненість наодинці, не шукають широкого кола спілкування, обирають собі одного товариша і дуже прив’язуються до нього. Комунікативні здібності в інтроверта розвинуті слабо, а тому в компаніях та на публічних виступах вони почуваються невпевнено.
5. Темперамент і особистість
У процесі виховання потрібно шукати не шляхи зміни типологічних властивостей нервової системи дитини (цей процес відбувається дуже повільно і його шляхи ще не досить вивчені), а варто знаходити індивідуальні підходи — різноманітні форми, шляхи й методи виховання з урахуванням особливостей нервової системи вихованця. Адже немає «гарних» і «поганих» типів вищої нервової діяльності і відповідно — темпераментів. Там, де потрібна велика витривалість і працездатність, краще проявить себе сильний тип нервової системи; якщо в процесі діяльності треба проявити велику чутливість, тонку реактивність, з такою діяльністю краще впорається слабкий тип.
Кожен тип темпераменту має як позитивні, так і негативні сторони. Наприклад: пристрасність, активність, енергія холерика, рухливість, жвавість, чуйність сангвініка, глибина і стійкість почуттів меланхоліка, врівноваженість і відсутність поспішливості флегматика
— це ті риси, які є цінними для представників кожного типу темпераменту. І водночас, за певних умов виховання можуть розвиватися й закріплюватися небажані риси особистості, зокрема: холеричний темперамент може сприяти нестриманості, схильності до постійних емоційних «вибухів»; сангвінічний темперамент може призвести до легковажності, недостатності глибини і стійкості почуттів; при меланхолічному темпераменті може продукуватися надмірна відлюдькуватість, надмірна сором’язливість; флегматичний темперамент може сприяти розвитку таких рис: інертність, байдужість.
Позитивні риси особистості можуть проявлятися як при сильній, так і при слабкій нервовій системі, при наявності будь-якого темпераменту, але ці якості матимуть певну своєрідність.
Навчання й виховання дають змогу долати недоліки вищої нервової системи, створювати сприятливі умови для життєдіяльності людини, виробляючи прийнятні форми поведінки. Враховуючи те, що пластичність нервової системи відкриває широкі можливості розвитку, однак, за словами І.П. Павлова, вона не є пластичністю воску, який змінює свою форму в результаті одноразових і незначних впливів на нього. Пластичність нервової системи — це пластичність сталі, що потребує кропіткої праці з людиною, великих зусиль, багаторазових дій для удосконалення її форми.
Це саме стосується й темпераменту людини. Темперамент шліфується під впливом зовнішніх дій, індивідуальних підходів, позитивних прикладів оточення, самоусвідомлення самої особистості про необхідність працювати над собою, самовдосконалюватися, розуміти, що змінюється не її темперамент, а створюється нова, позитивна, цінна риса.
Значна роль у формуванні особистості належить батькам і педагогам різних типів освітньо-виховних закладів. Уміння вихователя розгадати в маленькій дитині тип темпераменту й обережно направляти позитивні та коригувати негативні якості, дозволить майбутній особистості усвідомлювати своє місце й значущість у суспільстві, зрозуміти, що без праці над собою людина не може нічого досягти як у дитинстві, так і в дорослому житті. Доречно навести приклад із життя видатного російського письменника А.П. Чехова, про якого переважна більшість людей може сказати, що він був людиною врівноваженою, скромною й делікатною. І от в одному із листів до дружини, актриси О.Л. Кніппер-Чехової, він зізнається: «Ти пишеш, що заздриш моєму характеру. Повинен сказати тобі, що від природи характер у мене різкий, запальний тощо. Але я звик стримуватися, бо розпускати себе порядній людині не годиться. Раніше я виробляв чортзна-що». Бібліограф А.П. Чехова підтверджує ці слова: «Ми знаємо, різкість, запальність це були фамільні риси Чехових… Безсумнівно, що характер був вироблений ним у наполегливій праці самовиховання, у боротьбі з самим собою, що розпочалася ще в ранні юнацькі роки».
6. Вплив темпераменту на діяльність людини
Будь-яка діяльність передбачає певні вимоги до психічних якостей людини. Одні професії вимагають неабиякої уважності, інші — швидкої реакції на зміну обставин або гнучкого мислення. Ці вимоги не можна змінити за бажанням, вони об’єктивно зумовлені змістом самої діяльності.
Визначаючи динаміку діяльності, темперамент може по-різному впливати на її продуктивність. У масових професіях (будівельник, електрик, токар, інженер та ін.) одні властивості темпераменту, необхідні для успішної роботи, але слабо виражені в конкретного працівника, можуть бути компенсовані за рахунок розвитку інших властивостей і зумовлених ними прийомів роботи.
Існують спеціальності, якими не можна успішно оволодіти лише завдяки компенсації одних властивостей іншими. Так, у професіях космонавта, льотчика-випробувача, диспетчера аеропорту, оператора швидкоплинних технологічних процесів, чия діяльність відбувається в екстремальних умовах, пов’язаних із небезпекою, великою відповідальністю, вимоги до психіки дуже високі. У них висока тривожність, ригідність, низький темп діяльності не можуть бути компенсовані іншими властивостями. Тому в цих випадках властивості темпераменту визначають професійну придатність.