Аперцепція (від лат. ap — до і perception — сприймання) — властивість сприймання, яка відображає залежність сприймання від минулого досвіду, від загального змісту психічної діяльності та індивідуальних особливостей особистості; існує на рівні свідомості та характеризує особистісний рівень сприймання.
Апраксія — складне порушення цілеспрямованості дій людини, спричинене локальними розладами лобових часток мозку.
Астенічні почуття — гнітючі почуття, що знижують життєдіяльність, зменшують силу та енергію людини.
Афект — бурхливий та швидкоплинний емоційний стан, що оволодіває людиною й характеризується значними змінами у свідомості та порушенням вольового контролю за поведінкою.
Аферентні неврони — провідники збудження від периферії до центральної нервової системи.
Бажання — усвідомлене і конкретизоване прагнення певної мети. Бажання як мотив діяльності характеризується досить виразною усвідомленістю потреби, яка йому передувала та шляхів і способів її задоволення.
Безумовний рефлекс — спадково закріплена стереотипна форма реагування на біологічно значущі впливи зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища організму.
Боротьба мотивів — мотиваційний стан, пов’язаний з ухваленням рішення.
Відраза — переживання, які викликаються певними обставинами, діями (у т. ч. сексуальними), предметами, людьми, смаками, запахами взаємодія з якими викликає різке протиріччя з ідеологічними, моральними або естетичними принципами і настановами суб’єкта.
Відтворення — процес пам’яті, у результаті якого відбувається пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків.
Відчуття — 1. Пізнавальний психічний процес безпосереднього чуттєвого відображення (пізнання) окремих властивостей явищ та предметів об’єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття i збудженні нервових центрів кори головного мозку. 2. Відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів та явищ довколишнього світу, які впливають у цей момент на аналізатори людини.
Витіснення — психологічний захист, який проявляється у відстороненні й утриманні поза свідомістю певних психічних змістів і травмуючи моментів.
Верхній абсолютний поріг чутливості — максимальна величина подразника, при якій ще зберігається відчуття.
Внутрішнє мовлення — це вся та мовна діяльність, що виконує психологічно внутрішні функції.
Внутрішньособистісний конфлікт — конфлікт, який виникає у результаті внутрішнього зіткнення протилежних ролей, мотивів, потреб, інтересів, бажань, уявлень однієї людини.
Вольове зусилля — стан емоційного напруження, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо) і створює допоміжні мотиви до дії.
Вольові дії — дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети, пов’язані з подоланням зовнішніх та внутрішніх труднощів.
Вольові якості — відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.
Воля — психічний процес, що полягає у здатності активно домагатись свідомо поставленої мети, шляхом подолання зовнішніх та внутрішніх перешкод.
Галузі психології — сфери науково-психологічних досліджень та практичного застосування психологічних знань, що відносно самостійно розвиваються.
Гіперболізація — збільшення образу реального об’єкта або кількісна зміна його частин.
Гнів — негативне переживання, причинами виникнення якого є відчуття фізичної або психологічної неволі, що перешкоджає досягненню бажаної мети.
Гуманістична психологія — психологія, насамперед сконцентрована на вивченні здорових і творчих людей. Гуманістичні психологи підкреслюють унікальність людської особистості, пошук цінностей і сенсу існування, а також волю, що виражається в самоврядуванні й самовдосконаленні. Також називається психологією третьої сили.
Дедукція — умовисновок від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких.
Дендрити — волокна тіла нервової клітини, які сприймають збудження.
Дефіцитарні мотиви — основні потреби, спрямовані на усунення напруги організму, особливо ті потреби, які виникають із біологічних потреб і потреб безпеки.
Децентрація — це психологічна здатність відкинути власний досвід, відійти від свого «Я» і наблизитись до «Я» іншої людини.
Динамізм моторики — швидкість, різкість, ритм, амплітуда м’язових рухів (включаючи мовлення).
Діалог — це безпосереднє спілкування двох і більшої кількості людей у формі розмови чи обміну репліками.
Довільна увага — вид уваги, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю.
Екстравертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні на інших.
Екстеріоризація мовлення — це процес переходу внутрішнього мовлення у зовнішнє.
Емоційна пам’ять — пам’ять людини на пережиті нею в минулому почуття.
Емоція — психічний процес, що перебігає у формі переживань і відображає суб’єктивну значущість і оцінку зовнішніх та внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини.
Емоційність — чутливість до впливів зовнішнього середовища, емоційне реагування на події, що відбуваються, включення емоцій у контур саморегуляції, швидкість зміни одних емоцій і станів іншими.
Естетичні почуття — це відчуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм.
Ефектор — кінцевий елемент рефлекторної дуги (м’язи, залози), зміна стану яких є показником здійснення рефлексу.
Еферентні неврони — передають збудження від центру до периферії нервової системи.
Забування — процес протилежний запам’ятовуванню, виявляється у тому, що втрачається чіткість збереженого в пам’яті, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.
Загострення — акцентування якоїсь частини образу або певної якості, внаслідок чого новий образ набуває особливої виразності.
Закон Бугера-Вебера (характеризує поріг розрізнення) — один з основних законів психофізики, згідно якого при зміні інтенсивності подразника на певну постійну величину з’являється ледь помітна зміна у відчуттях.
Закон Фехнера — основний психофізичний закон, згідно якого відчуття зростають в алгебраїчній послідовності, у той час як інтенсивність подразників змінюється в геометричній прогресії, тобто сила відчуття знаходиться в прямо пропорційній залежності від логарифма інтенсивності фізичного подразника.
Запам’ятовування — процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нової інформації через поєднання її з набутою раніше.
Заміщення — психологічний захист, який проявляється у зміні об’єкта, на який спрямована дія. Це захист від нестерпної ситуації шляхом переносу реакції з недоступного об’єкта на інший — доступний або заміни неприйнятної дії на прийнятну.
Заперечення — психологічний захист, який виявляється в тому, що людина не помічає неприємних для неї фактів і подій. Це прагнення уникнути нової інформації, що не співпадає з існуючими уявленнями про себе.
Здивування — емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного чи негативного знаку і гальмує всі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об’єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість.
Ід — компонент структури особистості, який функціонує в несвідомому й пов’язаний із примітивними, інстинктивними і вродженими аспектами особистості.
Ієрархія потреб — розташування потреб людини від нижчих до вищих у змісті їхньої переваги або необхідності.
Ілюзія — неадекватне (викривлене, помилкове) відображення предмета чи явища, що сприймається.
Індивід — 1. Поняття, яке втілює родову належність людини.
Людина як одинична природна істота, представник виду Homo Sapiens.
Індивідуальність — це сукупність психічних, фізіологічних і соціальних особливостей конкретної людини з точки зору її унікальності, своєрідності й неповторності.