і найбільш важливе те, що з нею пов’язане. Але ось вчорашній дошкільник стає першокласником, тепер основне у його житті — учіння.
Ця провідна діяльність народжує зовсім нові стосунки.
Щодня збільшується кількість зв’язків між дитиною і дійсністю, вона встановлює їх з найрізноманітнішими сторонами життя. Це стосується не лише дітей. Про багатство, широту особистості дорослої людини ми судимо по багатству й широті її зв’язків з життям. Якщо ми звернемось до біографій видатних людей, то побачимо, якою багатогранною була особистість кожного з них, якими широкими були їхні інтереси, знання та вміння.
Полководець Суворов був різнобічно освіченою людиною, витонченим поціновувачем поезії, знавцем філософії, відмінно володів пером. Композитор Бородін був професором хімії, а його друг Киї, теж композитор, навчився інженерному мистецтву в легендарного Тотблена і був великим спеціалістом у військово-інженерній справі, генералом. Ейнштейн грав на скрипці і зачитувався романами Достоєвського. Чехов із захопленням займався медициною, був кваліфікованим лікарем.
Схожих прикладів можна навести багато. Але ось що особливо звертає на себе увагу: багатство інтересів не лише не заважало усім цим людям займатись головною своєю справою, а, як правило, допомагало. Чехов не приховував, що медичні пізнання часто були необхідні у його літературній роботі, а Ейнштейн стверджував, романи Достоєвського дали йому як ученому більше, ніж відкриття багатьох відомих математиків. Складно у наш час зробити щось велике, маючи пізнання, навіть дуже великі, лише в одній, вузькій сфері.
Але як не заблукати в морі інтересів, захоплень, бажань та припливти до потрібного берега? Відповідь проста: треба добре знати, який саме берег найбільше приваблює, і тоді цей берег буде одночасно й компасом, що вказує шлях. Точніше кажучи, спрямовує розвиток особистості мета життя.
Щоб бути метою життя людини, бажання повинно підпорядковуватись меті, здатній об’єднати її дії та зусилля і стати тим ідеалом, з яким вона підходить до оцінки своїх та чужих учинків.
За тим, які в людини її головні життєві цілі, можна судити про цінність її особистості. Важливо, щоб мета, поставлена людиною перед собою, не була вузько особистісною, а мала об’єктивну цінність.
Отже, особистість завжди розвивається під впливом тих конкретно-історичних умов, у яких живе.
Численні впливи, які відчуває людина, беруть участь у формуванні її особистості. Ця обставина зумовила появу думки, ніби особистість не що інше, як продукт біографії людини, тобто минуле цілком визначає її теперішнє й майбутнє. Це неправильна точка зору, оскільки особистість перебуває в постійному русі, щодня у ній щось оновлюється, відбуваються важливі смислові зміни. Прекрасним прикладом цього може служити доля вихованців видатного педагога А.С. Макаренко. Підлітки, які приходили у колонію правопорушниками, виходили з неї через декілька років активними та переконаними будівниками нового життя. Цілком змінювалось їхнє ставлення до дійсності. Те, що раніше видавалось важливим і цінним, уявлялось зовсім в іншому світлі. Без таких смислових змін неможливий розвиток особистості. Ви не раз уже, напевно, помічали, як змінився, наприклад, для вас сенс багатьох ваших дитячих вчинків. Це, у свою чергу, залежить від зміни перспективи у житті людини. Заслуга А.С. Макаренка полягала, зокрема, у тому, що він відкривав перед своїми вихованцями нові перспективи — близькі й більш віддалені. Однак, незважаючи на гарних вихователів та сприятливі довколишні умови, особистість може сформуватись лише у тому випадку, коли людина сама бере участь у її творенні. Особистість твориться сама собою лише на початку життєвого шляху, але вже підліток значною мірою сам її «конструює», «будує». Він знає, яким би хотів бути: добрим, справедливим, сміливим, самостійним, і намагається здійснити свою програму.
З тієї миті, як людина розпочинає усвідомлювати себе як особистість, вона аналізує свої вчинки, відзначає свої досягнення та недоліки, намічає шляхи власного розвитку. Особливо активно «самобудуванням» людина звичайно займається в юності, і ця робота, напевне, як ніщо інше, щедро винагороджує її.
Так, під впливом усіх тих умов, про які ми говорили, індивід перетворюється в людську особистість.
Схоже до того як індивід — єдність органів і життєвих функцій організму, так і особистість — теж єдність, але вищого порядку. Це єдність діяльності та свідомості людини, її ставлення до світу. (У лабіринтах психології особистості: Світ психічних явищ / Авт. — упоряд. О.В. Тимченко, В.Б. Шапар. — X.: Прапор, 1997. — С. 22–24, 42–48.)
САМОСВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ
Саме тому, що будь-яка діяльність виходить від особистості як її суб'єкта й, таким чином, на кожному даному етапі особистість є вихідною, початковою, психологія особистості в цілому може бути лише підсумком, завершенням усього пройденого психологічним пізнанням шляхи, охоплюючи все різноманіття психічних проявів, послідовно розкритих у ній психологічним пізнанням у їхній цілісності і єдності. Тому за будь-якої спроби розпочати побудову психології з учення про особистість з нього неминуче випадає всякий конкретний психологічний зміст; особистість постає в психологічному плані як порожня абстракція. 3а неможливістю розкрити спочатку її психічний зміст воно підмінюється біологічною характеристикою організму, метафізичними міркуваннями про суб'єкта, дух тощо або соціальним аналізом особистості, суспільна природа якої при цьому психологізується.
Незважаючи на значущість проблеми особистості в психології, особистість у цілому ніяк не може бути включена в цю науку. Така психологізація особистості неправомірна. Особистість не ототожнюється ні зі свідомістю, ні із самосвідомістю. Аналізуючи помилки гегелівської «Феноменології духу», К. Маркс серед основних відзначає, що для Гегеля суб’єкт є завжди свідомість або самосвідомість. Звичайно, не метафізика німецького ідеалізму І. Канта, І. Фіхте, Г. Гегеля — повинна лягти в основу нашої психології. Особистість, суб’єкт — це не «чиста свідомість» (Канта й кантіанців), не завжди собі рівне «Я» («Я+Я» — І. Фіхте) і не саморозвивальний «дух» (Г. Гегель); це конкретний, історичний, живий індивід, включений у реальні відносини до реального світу. Істотними, визначальними, провідними для людини в цілому є не біологічні, а суспільні закономірності його розвитку. Завдання психології — вивчати психіку, свідомість і самосвідомість особистості, але суть справи полягає в тім, щоб вона вивчала їх саме як психіку й свідомість «реальних живих індивідів» у їхній реальній зумовленості.
Але якщо особистість не зводиться до її свідомості й самосвідомості, то вона й неможлива без них. Людина є особистістю, лише оскільки вона виокремлює себе із природи, і відношення її до природи й до інших людей дане їй як відношення, тобто оскільки в неї є свідомість. Тому процес становлення людської особистості містить у собі як невід’ємний компонент формування її свідомості й самосвідомості: це є процес розвитку свідомої особистості. Якщо будь
яке трактування свідомості поза особистістю може бути тільки ідеалістичним, то всяке трактування особистості, що не включає її свідомості й самосвідомості, може бути тільки механістичним. Без свідомості й самосвідомості не існує особистості. Особистість як свідомий суб’єкт усвідомлює не тільки довколишнє, але й себе у своїх відносинах з довкіллям. Якщо не можна звести особистість до її самосвідомості, до «Я», то не можна й відривати одне від іншого. Тому останнє завершальне питання, що постає перед нами в плані психологічного вивчення особистості, - це питання про її самосвідомість, про особистість як «Я», що як суб’єкт свідомо привласнює собі все, що робить людина, відносить до себе всі вихідні від неї справи й учинки та свідомо приймає на себе за них відповідальність як їхній автор і творець. Проблема психологічного вивчення особистості не закінчується на вивченні психічних властивостей особистості — її здібностей, темпераменту й характеру; вона завершується розкриттям самосвідомості особистості.