Люди, які схильні приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім чинникам (доля, обставини, природні перешкоди тощо), мають тенденцію до зовнішньої локалізації контролю (екстернальної). Такі люди обов’язково знайдуть пояснення своєї неуспішності в зовнішніх перешкодах.
Вивчаючи поведінку людини, доводиться мати справу з мимовільними, довільними і вольовими діями. Довільні та вольові дії стають притаманними вольовій поведінці людини. Мимовільні рухи і дії виникають під впливом певного сигналу, який іде від периферичної нервової системи. Ці дії бувають як природжені, так і набуті, до них належать: природжені орієнтувальні, захисні, хапальні. Фізіологічною основою природжених мимовільних рухів є механізм безумовних рефлексів, тоді як набуті мимовільні рухи та дії ґрунтуються на механізмі умовного рефлексу.
Довільні дії виникають свідомо, під впливом різних мотивів. Мимовільні й довільні дії не протилежні одна одній, між ними немає чіткої межі. Один і той самий умовно-рефлекторний рух може бути мимовільним, якщо його спричинено периферичним подразненням, але він стає довільним, якщо його зумовлює центральне, кіркове подразнення.
Структурним моментом вольових і довільних дій є мета. Мета завжди усвідомлювана. Спрямованість на мету та її усвідомлення є центральною характеристикою як вольових, так і довільних дій. Однак довільні й вольові дії мають різний зміст і не збігаються за своїми виявами. Вольова людина з властивою їй ієрархією мотивів, з відповідними якостями (рішучість, наполегливість,
цілеспрямованість) не завжди здатна до довільної організації своєї; поведінки (не володіє собою, не керує своїми реакціями, не контролює себе). І навпаки, людина з високим рівнем розвитку довільності (організована, володіє собою, керує своєю поведінкою) може не мати стійкої системи власних мотивів та цінностей і бути слабовільною.
3. Фази та ознаки вольових дій
Традиційно у психології власне вольовими називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети й пов’язані з подоланням труднощів.
Дослідник В. Іванніков наводить такі характеристики вольової
дії:
— усвідомленість, цілеспрямованість, навмисність, її беруть до виконання за власним свідомим рішенням;
— підстави (соціальні чи особисті) для вольової дії існують завжди;
— її спричинює дефіцит спонукання за активних умов або дефіцит гальмування при стримуванні;
— потребує додаткового спонукання (або гальмування) і закінчується досягненням поставленої мети.
Основні ознаки вольових дій виявляються:
— у свідомому подоланні перешкод на шляху до досягнення мети;
— у конкуруючих мотивах;
— у наявності вольового зусилля.
Загальні характеристики вольових дій:
- їх виконують на підставі прийняття свідомого рішення;
— спрямовані на подолання як зовнішніх, так і внутрішніх труднощів;
— мають певну суперечність, яка полягає у боротьбі мотивів з початку або в процесі їх здійснення;
— можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.
Недостатність спонукання до дії може виникати при конкуренції слабкого соціального мотиву з емоційно привабливим особистісним мотивом тощо.
Спонукальна (мотиваційна) функція волі забезпечує реалізаційну мотивацію дії, що є необхідним аспектом вольового акту за недостатності (дефіциту) реалізаційної мотивації дії, прийнятої людиною для обов’язкового виконання. Отже, всі ситуації, які за необхідністю пов’язані з вольовими діями (існування внутрішніх чи зовнішніх перешкод, конкуруючих цілей, відсутність актуальної потреби), об’єднує дефіцит реалізаційної мотивації дії, яку необхідно, на думку самої людини, виконати.
Вольові дії людини також породжує навмисна зміна сенсу дії. Наприклад, бажання йти у бій, ризикувати своїм життям виникає тоді, коли бій набуває сенсу захисту Батьківщини, своєї землі, рідних тощо. У вольових діях новий допоміжний мотив (предмет нового спонукання) може діяти тільки своєю сенсоутворюючою функцією, а не спонукальною. Інакше новий мотив може зруйнувати задану дію, спонукаючи людину діяти за новим мотивом.
Отже, через спеціально організований вплив на людину можна змінити сенс її дії. Така дія досягається завдяки новому значущому мотиву або за допомогою оцінок і думок інших людей.
Допоміжний сенс дії створюється через постановку більш конкретної мети при включенні запропонованого завдання в іншу умову, що поєднується з наявним у людини бажанням, коли результати дії стають засобом для реалізації іншої дії, тобто коли одна дія починає ставати частиною іншої, ширшої.
Волю розглядають як психічну реальність, що має свідомо- регулятивну природу. Іншими словами, воля — це єдиний, комплексний процес психічного регулювання поведінки (дій, вчинків) людини. Вольова регуляція поведінки як регуляція спонукання до дії відбувається на основі довільної форми мотивації, коли людина зумисно й усвідомлено створює допоміжні спонукання (гальмування) до дії через зміну сенсу дії. Вольову регуляцію при самодетермінації розуміють як останню стадію оволодіння людиною власними процесами, яка полягає в опануванні власного мотиваційного процесу через формування нової вищої психічної функції — волі.
Вольову регуляцію поведінки, усі фази складної вольової дії пов’язують з особливим емоційним станом, який визначають як вольове зусилля. Вольове зусилля пронизує всі фази вольового акту: усвідомлення мети, оформлення бажань, вибір мотиву, плану та способів виконання дії. Виникає вольове зусилля щоразу як стан емоційного напруження, пов’язаний із зовнішніми чи внутрішніми труднощами. Звільнитися від нього можна, лише або відмовившись від подолання перешкод, а отже, від мети, або ж подолавши їх шляхом вольового зусилля.
Конкретна вольова дія може реалізуватися в простих і складніших формах. У простому вольовому акті спонукання до дії, спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію.
Простий вольовий акт має дві фази:
— виникнення спонукання та усвідомлення мети;
— досягнення мети.
Інші наукові підходи вказують на чотири фази, а саме:
— усвідомлення мети й бажання досягти її;
— усвідомлення можливостей досягнення мети;
— прийняття рішення;
— виконання рішення.
Перші три етапи можна об’єднати єдиною назвою «підготовча ланка», тоді 4-й етап матиме назву «виконавчої ланки». Для простої вольової дії характерним є те, що ніякої боротьби мотивів тут не відбувається.
Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення її мотивів, прийняття рішення, виникнення намірів її здійснення, планування. У складній вольовій дії можна виокремити чотири основні фази:
— виникнення спонукання та попередня постановка мети;
— стадія обмірковування і боротьба мотивів;
— прийняття рішення;
— виконання рішення.
Дослідники також доводять, що складна вольова дія охоплює більшу кількість етапів, які реалізуються в такій послідовності:
— усвідомлення мети й бажання досягти її;
— усвідомлення можливостей досягнення мети;
— появу мотивів, які стверджують або заперечують ці можливості;
— боротьба мотивів і вибір;
— прийняття однієї з можливостей рішення;
— здійснення прийнятого рішення.
Процес перебігу вольової дії в реальних умовах завжди залежить від конкретної ситуації, тому різні фази можуть набувати більшої або меншої ваги, інколи сконцентровуючи на собі весь вольовий акт, а інколи зовсім нівелюючись. Насправді будь-яка вольова дія є вибірковим актом, який включає свідомий вибір і прийняття рішення.