5. Дошкільний вік (від 3 до 7 років) — характеризується наявністю протиріччя між прагненням до оволодіння світом предметів і обмеженістю можливостей дитини. Дитина прагне робити не те, що може, а те, що бачить або чує. Протиріччя вирішується в сюжетних іграх, які відображають реальний зміст дії, що копіюється. Через сюжетні ігри дитина приймає на себе певні соціальні ролі й оволодіває соціальними стосунками світу людей; гра сприяє розвиткові сприймання, запам’ятовування, відтворення і мовлення. У цей період відбувається формування творчої уяви і здатності довільно управляти власною поведінкою. Відбувається процес формування особистості дитини і закладаються риси характеру, освоюються норми і правила поведінки. Цьому сприяють читання казок, малювання, конструювання. На думку О.М. Леонтьєва, наприкінці цієї стадії розвитку психіки дитина прагне оволодівати суспільно значущою діяльністю, що виявляється у виконанні певних обов’язків.
6. Молодший шкільний вік (від 7 до 12 років) — цей етап характеризується подальшим розвитком психіки дитини, що пов’язано із початком навчання у школі. У дитини тепер є певні обов’язки перед суспільством і від їх виконання залежить її майбутнє та місце в соціумі. Навчання виступає як самостійна діяльність і займає провідне місце у житті дитини. Всі основні зміни психічного розвитку пов’язані із навчанням у школі. Основна закономірність цієї стадії — розумовий розвиток дитини. Зокрема відбувається бурхливий розвиток контрольованої уваги, довільної цілеспрямованої спостережливості, сильно зростає продуктивність пам’яті та мислення. Якщо у віці 7–8 років мислення дитини є конкретним і опирається на наочні образи й уявлення, то у процесі навчання воно стає зв’язним, послідовним і логічним. Відбувається також бурхливий розвиток мовлення, оскільки це пов’язане із оволодінням писемною мовою та оволодінням користування граматичними категоріями. Під час навчання відбувається розвиток особистості. Це виявляється у зміні інтересів. Зокрема дитячі інтереси, завдячуючи розвиткові пізнавальних інтересів, змінюються на навчальні. На думку О.М. Леонтьєва, надзвичайну роль у формуванні особистості відіграє колектив, де на неї покладаються певні обов’язки. Дитина стикається з таким поняттям як колективна відповідальність. На завершальній стадії цього періоду відбувається розподіл діяльності на чоловічу і жіночу. Так хлопчики цікавляться чоловічими видами діяльності, а дівчатка — жіночими.
7. Підлітковий вік і початок юності (від 13–14 до 17–18 років) — дитини все більше включається у життя суспільства. Відбувається завершення орієнтації діяльності дитини в залежності від статі. Прагнучи до самореалізації, дитина демонструє успіхи у конкретній діяльності, висловлює думки про майбутню професію. Відбувається подальший розвиток пізнавальних інтересів. Однак вони змінюються, стають диференційованими і стійкими. Так, навчальні інтереси не мають першочергового значення, дитина орієнтується на доросле життя. У цей період на формування особистості впливає процес статевої зрілості, зокрема завершується статева ідентифікація підлітка.
Однак, періодом юності розвиток психіки не завершується, тому у сучасній психології виокремлюють іще два періоди:
1. Акмеологічний період розвитку (від 18 до 60 років). Термін акмеологія (грец. астє — вершина чогось, розквіт, зрілість, найкраща пора) був уперше запропонований М.М. Рибніковим у 1928 році. Цей період характеризується тим, що завершується соматичний розвиток і статева зрілість людини, найбільш високим рівнем інтелектуальних, творчих і професійних досягнень. Найбільш повну характеристику цьому періодові дав Б.Г. Ананьєв, який виділив такі особливі фази: юність, молодість і початок середнього віку — характеризуються загальним прогресом функцій людини. Зокрема обсяг і показники переключення уваги зростають до 33 років, а потім починають знижуватися. Найбільш високі показники короткочасної вербальної пам’яті відзначаються з 18 до 30 років, а після 33 починають знижуватися. Подібні зміни відбуваються й із інтелектом. Так, якщо у 20-ти річних він дорівнює 100 %, то в 30 років — 96 %, у 40–87 %, у 50–80 %, а в 60–75 %.
Також акмеологічний період характеризується спеціалізацією психічних функцій відносно певної діяльності. Основними є операційні механізми. У цьому віці продовжують розвиватися актуальні для людини функції, які є найбільш значущими для основного виду діяльності. Наприклад, окомір, точність рухів, мислення, пам’ять, увага.
2. Період геронтогенезу (грец. geron — стара людина) — це пізній період людського життя. У ньому визначають такі фази: похилий вік (чоловіки 60–74 роки, жінки — 55–74 роки); старечий вік — 75–90 років, довгожителі понад 90 років. У цілому цей період характеризується згасанням фізичних і психічних функцій. Відзначається зниження інтенсивності обміну речовин в організмі людини. Знижується загальна активність організму, можливості психічних функцій, особливо пам’яті, уваги і мислення. Однак перебіг цього періоду значною мірою залежить від індивідуальних особливостей людини. Особливого значення для протистояння інволюції набуває творчість людини. Існує безліч прикладів, коли видатні вчені, діячі мистецтва зберігали трудову і творчу активність.
Отже, розвиток свідомості залежить від активності суб’єкта, від його рефлексивних можливостей, від системи стосунків, що складається в суспільстві і насамперед у процесі трудової діяльності.
Запитання для самоконтролю
1. Що таке подразливість?
2. Чим відрізняється подразливість від чутливості?
3. Яку будову має неврон?
4. Якими є характеристики безумовного рефлексу?
5. Що є основним механізмом нервової системи?
6. За яких умов відбувається гальмування основного рефлексу?
7. Що таке динамічний стереотип?
8. Які психічні процеси контролюються правою півкулею головного мозку?
9. Які існують відмінності між інстинктами, навичками та інтелектуальними формами поведінки тварин?
10. Чи можуть тварини мислити логічно?
11. У чому полягає сутність культурно-історичної концепції Л.С. Виготського?
12. Назвіть основні етапи розвитку психіки, за О.М. Леонтьєвим. Охарактеризуйте їх.
Словник термінів
Аксони — волокна тіла нервової клітини, які передають збудження іншим нервам.
Аферентні неврони — провідники збудження від периферії до центр нервової системи.
Безумовний рефлекс — спадково закріплена стереотипна форма реагування на біологічно значущі впливи зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища організму.
Дендрити — волокна тіла нервової клітини, які сприймають збудження.
Ефектор — кінцевий елемент рефлекторної дуги (м’язи, залози), зміна стану яких є показником здійснення рефлексу.
Еферентні неврони — передають збудження від центру до периферії нервової системи.
Інстинкти — це вроджені видові форми поведінки, які виробились в ході природного відбору як результат відбору і закріплення біологічно доцільних дій.
Інтелектуальні форми поведінки — найпростіші форми мисленнєвої діяльності, що ґрунтуються на встановленні зв’язків між предметами.
Навички — це індивідуально набута форма поведінки, яка закріплюється в результаті повторень.
Нервова клітина (неврон, нейрон) — це основний структурний і функціональний елемент нервової системи.