— Ні!
— Ти бачив, як тебе лякали?
— Ні. Я дивився на молоко.
— Ти чув постріли?
— Ні, я дивився на молоко!
Значення уваги:
— займає особливе місце серед психічних явищ, завжди включається у практичну діяльність та у пізнавальні процеси;
— виражає інтереси, спрямованість особистості;
— є необхідною умовою успішного засвоєння знань, якості й продуктивності трудової діяльності, самовираження особистості;
— необхідна людині у всіх видах її діяльності.
Значний внесок у розкриття природи уваги (її фізіологічних основ) зробили І.М. Сєченов, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський. Так,
І.М. Сєченов зазначав, що предмети і явища зовнішнього світу, діючи на мозок людини, викликають у неї «пристосувальні рухові реакції».
І.П. Павлов дослідив, що фізіологічною основою уваги є наявність стійкого осередку оптимального збудження у корі великих півкуль головного мозку, що негативно індукує суміжні її ділянки.
О.О. Ухтомський назвав осередок оптимального збудження домінантою. Під домінантною він розумів панівний осередок збудження, який визначає характер реакції організму у даний момент.
Сьогодні точка зору І.П. Павлова та О.О. Ухтомського отримала підтвердження в експериментах з реєстрації біотопів мозку тварин і людини. Сучасні нейрофізіологічні дослідження підтвердили провідну роль кіркових механізмів у регуляції уваги. Деякі вчені підкреслюють особливо важливу роль лобової ділянки у відборі інформації. Сьогодні у мозку виявлені особливі неврони, котрі отримали назву «неврони уваги». Важлива роль у регуляції уваги належить скупченню нервових клітин, що розташовані у стовбурній частині головного мозку, — ретикулярній формації.
2. Види та форми уваги
За активністю виділяють такі види уваги:
— мимовільна — складається в ході взаємин людини із середовищем без її свідомого наміру,
— довільна — свідомо спрямовується і регулюється особистістю,
— післядовільна — увага, яка спочатку викликалась докладанням вольових зусиль, метою, але надалі підтримувалась інтересом до об’єкта (наприклад, змісту завдання).
Наприклад. Під час уроку, коли всі зосереджено виконують завдання вчителя, у когось із парти падає підручник. Як би старанно учень не працював, він відволічеться на цей гуркіт: спрацює механізм мимовільної уваги. Підручник піднятий, і необхідно знову повертатись до виконання завдання. Іноді, щоб зробити це, потрібно велике вольове зусилля: починає діяти довільна увага. Але якщо завдання, яке людина виконує, її зацікавило, напруження відразу зникає, і вона продовжує працювати цілеспрямовано: включається післядовільна увага.
За спрямованістю виокремлюють такі форми уваги:
— зовнішня: регулює фізичну діяльність людини;
— внутрішня: пов’язана з усвідомленням особистістю своєї діяльності, свого внутрішнього світу, із самосвідомістю; має місце лише в людському світі; об’єктами внутрішньої уваги є почуття, спогади, думки; є необхідною умовою розвитку свідомості і самосвідомості; уміння думати й обдумано діяти пов’язане з розвитком внутрішньої уваги.
Зовнішня і внутрішня увага гальмують одна одну. Завжди існує їх взаємний перехід.
За формою прояву увага також буває:
— колективна: це зосередження усіх членів колективу на одному предметі. Наприклад, таким предметом може витупати розповідь учителя, відповіді учнів. Фактично не буває стовідсоткової уваги класу протягом тривалого проміжку часу, але для існування колективної уваги не страшні відволікання окремих учнів. Наявність цілеспрямованого колективу класу допомагає зосередитись і тим, хто не звик до зусиль з організації уваги.
— Групова: зосередження уваги групами в умовах роботи в колективі. Групову увагу доводиться організовувати при проведенні лабораторних робіт, взаємоперевірок, обговоренні певних фактів у групах. Для учнів і вчителя це найскладніша форма організації уваги, оскільки групи відволікають одна одну в роботі. Для організації уваги необхідно чітко планувати виконання завдань по етапах, перехід на окремих етапах до колективної уваги.
— Індивідуальна: зосередження уваги людини на своєму завданні. Вона виникає при самостійному читанні, розв’язуванні задач, виконанні контрольних робіт. Для вчителя виникає складність переходу від індивідуальної до колективної уваги, оскільки не всі учні впораються одночасно із завданням і у багатьох увага на початку колективної роботи не переключається. У цьому випадку необхідно дати невелике додаткове завдання учням, які закінчили свою роботу раніше від інших. Учням, які не виконали завдання, слід порадити виконати його пізніше.
3. Основні властивості уваги
Стійкість — тривало підтримувана спрямованість діяльності (характеризується часом, протягом якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість), це тривалість зосередження уваги на об’єкті. Міра стійкості уваги може бути пов’язана з тим, наскільки цікава, значуща для людини діяльність. Може залежати від стану здоров’я людини, від особливостей її нервової системи, від зовнішніх обставин. Багаті змістом, рухливі, динамічні, різноманітні об’єкти довше привертають увагу до себе. Також залежить від ходу діяльності, успіхів людини у подоланні труднощів, від мотивації діяльності, від умінь працювати.
Нестійкість — відволікання уваги, зміна її спрямованості під впливом інших об’єктів. Виникає під впливом раптових, сильних, різких, динамічних зовнішніх подразників, а також при сильних змінах в органічних станах.
Концентрація (зосередженість) — більша чи менша міра заглибленості у діяльність, яку людина виконує в даний момент. Чим більше концентрована увага до певного об’єкта, тим у більшій мірі гальмуються впливи побічних імпульсів.
Зосередженого слухача можна впізнати за малою рухливістю. Іноді людина концентрує свою увагу на чомусь настільки, що для неї щезає усе довкола.
1794 року у Німеччині дев’ятирічному хлопчику повинні були видалити пухлину. Знеболюючих засобів тоді не було, і, щоб відволікти дитину під час операції, їй розповідали захоплюючу казку. Через вісімнадцять років хлопчик, який подорослішав, приніс видавцю казку «Білосніжка та семеро гномів» і розповів, що під час операції зовсім не відчував болю. Цим хлопчиком був відомий казкар Якоб Грімм (1785–1863).
Коливання — зміни концентрації уваги. Ступінь концентрації уваги на певному об’єкті не залишається однаковим протягом часу: він то підвищується, то знижується.
Переключення — довільна зміна людиною спрямованості її діяльності. Людина свідомо переходить від одного завдання до іншого, сама спрямовує свою увагу на нові об’єкти відповідно до змінених умов її роботи. Проявляється при наявності зв’язку між змістом попередньої і наступної діяльності; якщо об’єкт наступної діяльності більш цікавий для людини, коли виконання попереднього завдання закінчене.
Розподіл — проявляється в можливості одночасного виконання людиною двох або іноді навіть трьох видів діяльності, утримання у сфері уваги одночасно кількох об’єктів. Так, коли людина читає цікаву книгу, її увага розподілена по тексту і одночасно сконцентрована на тому реченні, яке вона читає у даний момент.
Розповідають, що римський імператор Юлій Цезар (100 — 44 до н.е.) умів одночасно читати, писати і слухати. Але, імовірно, він просто умів швидко переключатись з однієї справи на іншу і встигав повертатись до продовження перерваної справи до того, як наступне забування.
Психологи з’ясували: якщо одну з дій, які виконує людина, вона навчилась робити не задумуючись (тобто дія повністю автоматизувалась, стала навичкою), а також якщо існує логічний взаємозв’язок між виконуваними діями, тоді розподіл уваги можливий. Тобто розподіл уваги проявляється при достатньому володінні людиною певними видами діяльності, способами її виконання, коли принаймні виконання однієї з робіт більш чи менш автоматизоване.