1. Волошина В.В., Долинська Л.В., Ставицька С.О., Темрук О.В. Загальна психологія: Практикум: Навч. посібник. — К.: Каравела, 2005. - 280 с.
2. Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології / За ред. Т.І. Пашукової. - 2-ге вид., стер. — К.: Знання, КОО, 2006. - 203 с.
3. Психологический тести / Под ред. А.А. Карелина: В 2 т. — М.: ВЛАДОС, 2002. — Т.2. - 248 с.
4. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учеб. пособие: В 2 кн. — 3-е изд. — М.: ВЛАДОС, 2001. — Кн. 2: Работа психолога со взрослыми. Коррекцинонные приемы и упражнения. — 480 с.
5. Сапогова Е.Е. Задачи по общей психологии: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект Пресс, 2001. - 447 с.
6. Я познаю мир: Психология: Дет. знцикл. / Е.В. Селезнева. — М.:
ООО «АСТ»: ООО «Астрель», 2002. - 425 с.
Список рекомендованої літератури
1. Введение в психологию / Под общ. ред. А.В. Петровского. — М.: Академия, 1996. - 496 с.
2. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ. — метод. пособие к курсу «Психология человека». — М.: Российское педагогическое агенство, 1998. - 272 с.
3. Годфруа Ж. Что такое психология? В 2-х т. — М.: Мир, 1992.
4. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2005. - 583 с.
5. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2000. - 479 с.
6. Немов Р.С. Психология: Учебник для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3-х кн. — Кн. 1: Общие основи психологии. — 2-е изд.
— М.: Владос, 1998.
7. Общая психология. Курс лекций / Сост. Е.И. Рогов. — М.: ВЛАДОС, 1995. — С. 81–86.
8. Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології / За ред. Т.І. Пашукової. — К.: Знання, КОО, 2006. - 203 с.
9. Психологические тести / Под ред. А.А. Карелина: В 2 т. — М.: ВЛАДОС, 2002. — Т.2. - 248 с.
10. Психологія: Навч. посіб. / О.В. Винославська, О.А. Брусенко. — К.: ІНКОС, 2005. - 352 с.
11. Психологія / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук. — К.: Либідь, 2003. - 560 с.
12. Психология и педагогика. Учеб. пособие. / Под ред. К.А. Абульхановой, Н.Н. Васильевой, Л.Г. Лаптева, В.А. Сластенина. — М.: Совершенство, 1998. - 320 с.
13. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учеб. пособие: В 2 кн. — М.: ВЛАДОС, 2001. — Кн. 2: Работа психолога со взрослыми. Коррекцинонные приемы и упражнения. — 480 с.
14. Рубинштейн С.Л. Основи общей психологи. В 2-х т. — М.: Педагогика, 1989.
15. Саблин В.С., Слаква С.П. Психология человека. — М.: Зкзамен, 2004. - 352 с.
16. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. — К.: Академвидав, 2003. - 504 с.
17. Столяренко Л.Д. Психология. — Ростов-н/Д, 2003. - 448 с.
18. Узнадзе Д.Н. Общая психология. — М.: Смисл, СПб.: Питер, 2004. - 413 с.
19. Цимбалюк І.М., Яницька О.Ю. Загальна психологія. — К.: ВД Професіонал, 2004. - 304 с.
4.6 МИСЛЕННЯ
1. Мислення та його фізіологічні основи
2. Операції мислення
3. Види і форми мислення
4. Індивідуальні особливості мислення
1. Мислення та його фізіологічні основи
Мислення — пізнавальний психічний процес, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності і дозволяє встановлювати зв’язки й відношення між предметами та явищами.
Узагальненість виражається у здатності людини пізнавати властивості, які є загальними для багатьох об’єктів Вони не існують у вигляді конкретних предметів або явищ, а є доступними лише для розуміння. Наприклад, «колір» не є загальною ознакою оточуючих предметів, це — певна абстракція, яку можна лише зрозуміти через слова. Однак це поняття існує як колір конкретного предмета: жовте сонце, зелене яблуко, червоні губи, синя стрічка. Отже, узагальненості сприяє те, що мислення має знаковий характер і виражається словом. Таким чином, мислення існує лише в людини й виникає та розвивається під впливом навчання і виховання. Необхідною і важливою умовою є наявність інтелектуально насиченого середовища і спілкування з іншими людьми. Оскільки діти, які зростають в умовах соціальної ізоляції, мають найпростішу форму мислення як у вищих тварин.
Наприклад, відомий в історії факт, коли у середині XVIII ст. російським імператором проголосили двомісячне маля на ім’я Іван Антонович. Його царювання тривало не довго і завершилося раніше, ніж імператор вимовив перше слово. Придворні, які скинули Івана Антоновича з престолу і протримали його в ув’язненні багато років. Ніхто і ніколи не розмовляв із в’язнем, він знаходився у повній самотності. Зрештою відлюдницький спосіб життя сильно позначилося на розумових здібностях: він не вмів розмовляти і справляв враження ідіота.
Опосередкованість виражається в тому, що пізнання внутрішніх і недоступних для сприймання властивостей та закономірностей здійснюється через посередники. Наприклад, лікар за зовнішніми ознаками і результатами аналізів може встановити захворювання людини; ми не бачимо радіацію, але знаємо про небезпечність її впливу на організм людини опосередковано через наукові дослідження. Сутність опосередкованого пізнання навколишньої дійсності полягає у тому, що людина здатна робити судження про властивості і характеристики предметів і явищ без безпосереднього контакту з ними, шляхом аналізу непрямої інформації. Наприклад, щоб дізнатися, яка сьогодні погода, нам не обов’язково виходити на вулицю — ми можемо скористатися Інтернетом, телебаченням або термометром.
Мислення функціонує у тісному взаємозв’язку з усіма психічними процесами: відчуттям, сприйманням, увагою, пам’яттю, уявою, емоціями, волею. Наприклад, коли людина вирішує будь-яке завдання, то використовує знання, що зберігаються в пам’яті; використовує інформацію, що сприймається; докладає певних вольових зусиль; керується певними емоціями тощо. Мислення дає можливість встановлювати зв’язки й відношення між предметами, у той час як відчуття й сприймання відображають переважно окремі властивості предметів, об’єктів і явищ навколишнього світу. На відміну від сприймання, мислення виходить за межі чуттєво даного, розширює коло пізнання. У мисленні на підґрунті сенсорної інформації здійснюються певні теоретичні й практичні висновки. Отже, мислення співвідносить відчуття і сприймання — співставляє, порівнює, розрізняє, розкриває відношення, опосередкування і розкриває абстрактні властивості явищ, але й визначає зв’язки, які існують між ними. Таким чином, мислення глибше пізнає дійсність, — це вищий пізнавальний психічний процес. Підсумком мислення є не образ, а певна думка, ідея.
Як і будь-який психічний процес, мислення є функцією мозку. Фізіологічною основою мислення є мозкові процеси більш високого рівня, ніж ті, що слугують основою для більш елементарних психічних процесів, наприклад відчуття. В основі процесу мислення лежать тимчасові нервові зв’язки двох видів:
— першосигнальні нервові зв’язки, що виникають під впливом зовнішніх подразників і пов’язані з відчуттями, сприйманням і уявою;
— другосигнальні нервові зв’язки, які утворюються в корі головного мозку за допомогою слів і відображають суттєві зв’язки між предметами.
Постійна взаємодія першої і другої сигнальної систем обумовлює нерозривний зв’язок узагальненого відображення дійсності з чуттєвим пізнанням навколишнього світу.
2. Операції мислення
Розумова діяльність людей здійснюється за допомогою мисленнєвих операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування і конкретизації.
Аналіз — це розумовий розподіл предметів і явищ на частини або властивості (форма, колір, смак тощо). Сутність цієї операції полягає у тому, що сприймаючи будь-який предмет або явище, людина може виокремити одну частину з іншої, і таким чином дізнатися, із яких частин складається те, що вона сприймає. Наприклад, у процесі вивчення певного явища дослідник визначає його характерні властивості, частини, ознаки, умови перебігу тощо. Пізнавальне значення аналізу, на думку С.Л. Рубінштейна, пов’язане із тим, що він виокремлює, «підкреслює», визначає суттєве. Таким чином, аналіз є своєрідним інструментом розуміння.