Судження утворюються двома способами: 1) безпосередньо, коли в них виражають те, що сприймається, тобто людина бачить предмет і висловлює те, що бачить; 2) опосередковано — шляхом умовисновків або розмірковувань, тобто людина, розмірковуючи, із одних суджень виводить інші судження. Розмірковування — це робота думки над судженням, спрямована на встановлення й перевірку його істинності.
Умовисновок — форма мисленням, коли на основі ланцюжка логічно пов’язаних висловлювань робиться певний висновок і виводяться нові знання. Останні здобуваються опосередковано через інші знання без нових запозичень із безпосереднього досвіду людини. Це — складний акт мисленнєвої діяльності, що становить низку операцій, підпорядкованих єдиній меті. Розрізняють два основні види умовисновків: індуктивні (індукція) й дедуктивні (дедукція):
— індукція — умовисновок від фактів до узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень;
— дедукція — умовисновок від загальних суджень до суджень часткових і одиночних.
4. Індивідуальні особливості мислення
Індивідуальні особливості мислення зумовлюються особливостями життя людини, характером діяльності й навчання, особливостями розвитку мовлення, залежать від рівня оволодіння мисленнєвими операціями, від типу вищої нервової діяльності. До індивідуальних особливостей мислення відносяться:
— широта мислення — здатність охоплювати усе питання в цілому, не випускаючи з поля зору окремих важливих деталей, розглядати проблему в різноманітті її зв’язків з іншими явищами; проявляється у широкому кругозорі, різнобічній допитливості, характеризує всебічний і творчий підхід до пізнання теорії і практики;
— глибина мислення — це здатність аналізувати, порівнювати, знаходити суттєве, проявляється в уміннях проникнути в сутність складних питань життя і діяльності, бачити проблему, розуміти причини виникнення подій і явищ, передбачити їх розвиток тощо;
— самостійність мислення — незалежність власної думки, уміння людини самостійно висувати нові завдання, знаходити потрібні розв’язки й відповіді без допомоги інших людей, але на підґрунті суспільного досвіду. Формування цієї якості є необхідною умовою розвитку ініціативності та творчості людини;
— критичність мислення — проявляється в здатності людини об’єктивно оцінювати інших і себе, самокритично ставитися до власних думок і дій, старанно доводити й перевіряти всі положення та висновки, що висуваються, не підпадати під влив думок інших людей;
— гнучкість мислення — самостійність і свобода думки при виборі способу розв’язання нових задач, здатність змінювати тактику і стратегію розв’язання задач, уміння пошуку нових, нестандартних способів дій, це — мислення, якому не притаманні трафаретність і шаблонність;
— динамічність мислення — характеризується часом, протягом якого люди можуть упоратися з одним і тим же завданням, це — здатність людини знайти вихід зі складної ситуації, оперативно обміркувати й негайно прийняти правильне рішення. У цій особливості проявляється винахідливість і кмітливість людини.
5. Формування і розвиток мислення
Формування і розвиток мислення людини проходить певні етапи. Так, початковий етап розвитку мислення (кінець першого року життя дитини) пов’язаний із узагальненнями, які невід’ємні від практичної діяльності. На початку другого року життя дитина оперує предметами на основі знань про окремі їх властивості і може вирішувати певні практичні задачі. Дитина мислить предметно діючи, тобто маніпулюючи предметами. При цьому вона використовує не лише свій власний досвід, а й зразки поведінки дорослих. Особливість дитячого мислення полягає в наочності, яка проявляється через конкретність. Дитина мислить, спираючись на поодинокі факти, які їй доступні й відомі з власного досвіду або через спостереження за дорослими.
Наступний етап розвитку мислення пов’язаний із оволодінням дитиною мовленням, яке є підґрунтям для узагальнень. Останні набувають загального значення і переносяться з одного предмета на інший. На цьому етапі значення перших слів дитини містять лише окремі ознаки предметів і явищ, якими дитина керується, коли вживає слово на позначення цих предметів.
Подальший етап розвитку мислення (у віці близько двох років) характеризується тим, що дитина може називати той самий предмет різними словами. Це свідчить про формування такої мислительної операції як порівняння, на основі якої в подальшому розвиваються індукція та дедукція, які досягають досить високого рівня розвитку у трирічному віці.
Шкільний вік дитини характеризується активним розвитком мислення і його можливостей. Це пов’язано з тими інтелектуальними задачами, які необхідно вирішувати дитині, навчаючись у школі. На цьому етапі розширюється коло понять, якими дитина оперує, набуваючи нових знань. Відбувається перехід від конкретних понять до абстрактних, їх зміст збагачується, розширюються знання про властивості, ознаки, зв’язки між предметами і явищами. У процесі формування понять відбувається розвиток мисленнєвих операцій, зокрема: аналізу, синтезу, узагальнення, розвивається індукція і дедукція. Це, у свою чергу, сприяє розвитку широти і глибини мислення дитини.
По завершенні навчання у школі можливість розвитку мислення зберігається, однак динаміка і спрямованість його розвитку залежать від самої людини і зусиль, яких вона докладає.
Запитання для самоконтролю
1. Назвіть основні ознаки мислення?
2. Які фізіологічні основи мислення?
3. Які є види мислення?
4. Які існують мисленнєві операції?
5. У чому полягає різниця між наочно-дійовим і наочно-образним мисленням?
6. Мислення називають аналітико-синтетичною діяльністю. Поясніть, чому?
7. У чому полягає відмінність індуктивного мислення від дедуктивного?
8. Поясність зв’язок мислення і мовлення людини.
9. Які способи розвитку мислення ви знаєте і використовуєте у житті?
10. Які фактори впливають розвиток мислення?
Словник термінів
Абстрагування — уявне відволікання одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.
Аналіз — це розумовий розподіл предметів і явищ на частини або властивості.
Дедукція — умовисновок від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких.
Індукція — умовисновок від фактів до узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень;
Конкретизація — це розумовий перехід від узагальненого до одиничного, окремого, що відповідає певному поняттю або загальному положенню.
Мислення — пізнавальний психічний процес, який характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності і дозволяє встановлювати зв’язки й відношення між предметами та явищами.
Наочно-дійове мислення — мислення, пов’язане із практичними діями над предметами.
Наочно-образне мислення — мислення, яке полягає у практичній перетворювальній діяльності, що здійснюється по відношення до реальних предметів.