У переддошкільний період у дітей з’являються різноманітні фонетичні порушення: багато звуків рідної мови вони випускають, переставляють, замінюють на простіші для вимови. Ці недоліки пов’язані із недосконалістю артикуляційного апарату дитини, а також недостатнім рівнем розвитку фонематичного сприймання. Водночас для дітей даного віку характерне досить упевнене відтворення інтонаційно-ритмічних, мелодичних контурів слів. Якісні зміни в мовленні дитини відбуваються в момент появи можливості правильно будувати прості речення й відмінювати слова за відмінками, числами тощо. До завершення переддошкільного періоду діти спілкуються з допомогою простого поширеного речення, вживаючи при цьому елементарні граматичні категорії.
Аналізуючи кількісний показник зростання лексичного запасу дітей, можна навести такі дані досліджень: у віці 1,5 року обсяг словника дитини складає 30–50 слів, до кінця другого року — 80-100, до трьох — 300–400.
Дошкільний етап характеризується найінтенсивнішим мовленнєвим розвитком дитини. Нерідко спостерігається якісне збільшення словникового запасу: дитина починає вживати всі частини мови; поступово формуються навички словотворення. У цей час дитина переходить до використання структури складних речень, мовленнєві висловлювання будує з використанням сполучників та сполучних слів. Активний словник дитини до завершення даного періоду нараховує 3–4 тис. слів. На цей етап припадає становлення фонетичного прояву мовлення: діти володіють умінням відтворювати слова різної кількості складів та звуконаповнюваності. Помилки трапляються тепер лише у лексемах, що становлять особливу трудність для вимови. У дітей формується відчуття мови, що забезпечує правильне вживання в самостійних висловлюваннях усіх граматичних категорій та слів. До завершення дошкільного віку діти володіють розгорнутим фразовим мовленням, фонетично, лексично й граматично правильно оформленим. Саме в цей період постає проблема розвитку зв’язного мовлення дітей. Оволодіння монологічним зв’язним мовленням, побудова розгорнутих висловлювань стають можливими із виникненням регулювальної, планувальної функції мовлення. Це, у свою чергу, визначає поступову сформованість внутрішнього мовлення. Перехід зовнішнього «егоцентричного» мовлення у внутрішнє відбувається до 4–5 літнього віку.
У шкільному періоді мовленнєвого розвитку дітей продовжується удосконалення зв’язного мовлення. Діти свідомо засвоюють граматичні правила оформлення вільних висловлювань, повністю засвоюють звуковий аналіз та синтез. На цьому етапі формується писемне мовлення.
Таким чином, розвиток мовлення дитини — це складний багатогранний і досить тривалий процес.
5. Поради студентам щодо розвитку зв’язного мовлення:
— основним джерелом мовного збагачення дорослої людини є читання художньої літератури: особистість долучається до найвищого рівня розвою мови, переймає логіко-семантичні конструкції побудови правильного висловлювання, розвиває свій інтелект, збагачує словниковий запас;
— виробіть звичку аналізу будь-якого прочитаного вами тексту: з’ясуйте значення незнайомих слів за тлумачним словником, зверніть увагу на використання синонімічних та займенникових форм лексем, на синтаксичну будову речень; спробуйте створити схожі за граматичною складністю мовленнєві висловлювання;
— започаткуйте записник влучних, дотепних, крилатих виразів; намагайтеся вводити їх до власних висловлювань;
— не лінуйтеся занотовувати свої думки, міркування, враження — це дасть вам можливість простежити динаміку розвитку ваших мовленнєвих умінь, сприятиме виробленню навички мовленнєвого самоконтролю;
— систематично вивчайте лексику, пов’язану із вашою майбутньою професією, знайомтеся зі зразками ділового мовлення;
— вивчайте напам’ять зразки художньої літератури — це сприятиме переходу завчених лексем до активного словника;
— частіше переказуйте друзям, рідним зміст своїх почуттів, переживань, побаченого чи прочитаного: переказування є вправлянням у монологічному мовленні, що є надзвичайно важливим для майбутнього керівника;
— у процесі спілкування з іншими людьми стежте за правильністю власного мовлення та свого співрозмовника;
— пам’ятайте, що основними характеристиками мовлення є правильність, доречність, логічність, влучність, змістовність, багатство словникового запасу та граматичних конструкцій, виразність і образність;
— дбайте про постійне інтелектуальне збагачення, адже мовлення та інтелект мають взаємозв’язок;
— аналізуйте мовленнєву ситуацію; слідкуйте за тим, щоб підібрані вами мовні засоби відповідали обставинам (офіційні чи неофіційні), чітко визначайте мету висловлювання (повідомлення, запитання, спонукання), враховуйте зацікавлення вашого комунікативного партнера.
6. Деякі аспекти мовного етикету українців
Життя сучасної людини неможливе без знання мовного етикету. Щодня ми кілька разів вітаємося, із кимсь прощаємося, висловлюємо подяку, пошану, даємо пораду, запитуємо, відповідаємо, присягаємо у відданості, освідчуємося в коханні тощо. При цьому кожен із нас послуговується усталеними виразами, які для носіїв мови не потребують особливих зусиль пам’яті, оскільки їх дії є шаблонними, автоматичними, зумовленими виробленою у процесі виховання звичкою. Це і є мовний етикет у дії. Слово етикет, як відомо, походить із французької мови, що в буквальному перекладі означає «ярлик», «етикетка». У сучасній науці дане поняття трактується як правила поведінки, узвичаєні в системі сталих виразів, разом з іншими етикетними приписами.
Правила мовного етикету становлять особливу групу стереотипних, стійких формул спілкування, що реалізовуються в основному в одиницях лексичного (добридень, добраніч, перепрошую), фразеологічного (ні пуху ні пера), морфологічного рівнів (вживання форм пошанної множини: бабуся казали, ви чарівні тощо).
Вживання етикетних формул зумовлене своєрідністю мовленнєвої ситуації, що охоплює мовця, адресата, мету і тему мовленнєвої діяльності (просторово-часові обставини). Схематично мовленнєву ситуацію можна зобразити таким чином:
хто → кому → чому → про що → де → коли.
Етикетною вважається тільки та ситуація, для якої суттєвими є відмінності між мовцями (вік, стать, соціальний статус тощо).
Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи комунікативної ситуації, які властиві всім мовцям: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. Названі елементи мовного етикету покликані репрезентувати ввічливість співрозмовника. Таким чином, дотримуючись правил мовного етикету ми насамперед засвідчуємо свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність, тобто «риси віддавна притаманні нашому народові» (М. Білоус).
Нерідко вибір певної етикетної формули зумовлений експресивним стилем: урочистим, офіційним, фамільярним, інтимно-ласкавим, гумористичним, сатиричним. Скажімо, до одного й того ж адресата можна звернутися по-різному: «Вельмишановна Маріє Василівно» (урочисте спілкування), «Вельмиповажна пані голово» (офіційне спілкування), «Дорога пані Маріє» (товариське спілкування), «Люба Марусенько» (інтимно-ласкаве).