Смерть маляти-овоча. — Птаха подивився на трагізм ситуації під кутом, що ятрив душу найсильніше. — Якщо для дитини, у якої всі чуття та здібності були на рослинному рівні, смерть не супроводжувалася муками, то що для неї таке смерть узагалі? Або що таке для неї життя? Вперше за кількасот мільйонів років на широкій голій рівнині з’явився невеличкий паросток життя і ріс цілих десять місяців. Звісно, у тому зародкові не було й натяку на свідомість. Згорнувшись у клубочок, він існував у м’якому, темному та теплому царстві, а потім ризикнув з’явитися у цей зовнішній світ — холодний, грубий, жорсткий та страшенно яскравий. Цей величезний світ він не міг, як раніше, повністю заповнити одним собою, тепер йому доводиться ділити його з нескінченною кількістю сусідів. Та для дитини-овоча перебування у зовнішньому світі, сповненому незрозумілих йому страждань, затягнеться, певно, не більш як на декілька годин, і в якусь мить її дихання зупиниться, і вона знову відійде на мільйони років на свою чисту рівнину дрібною піщинкою в безкрайньому океані порожнечі. А що коли Судний день дійсно настане? За що його викликатимуть до Суду? Яким може бути звинувачення і покарання для немовляти, що прожило рослиною нікчемно коротке життя і відразу покинуло цей світ? Декілька годин, проведених на землі з широко розкритим у плачі яскраво-червоним ротом — хіба є суддя, якому таких звинувачень буде достатньо? Недостатньо! — Птаха відчув, що задихається від глибинного страху, що поступово його охоплював, і зараз пронизав усе його єство. Якщо мене викличуть туди як свідка, я навіть не зможу впізнати обличчя свого сина, хіба що за пухлиною на голові. Птаха відчув гострий біль у верхній губі.
— Будь ласка, не рухайтесь! Я вас трохи порізав, — буркнув суворим, навіть дещо погрозливим тоном перукар, тримаючи бритву перед носом Птахи і заглядаючи йому в обличчя.
Птаха торкнувся пальцем верхньої губи, після чого підніс його до очей. На кінчику пальця червоніла крапля крові. Глибоко у шлунку Птаха відчув блювотний спазм. У нього та його дружини була друга група крові, і напевно у тілі його нещасної вмираючої дитини також тече якийсь жалюгідний літр крові другої групи. Птаха знов повернув забруднену руку під білу перукарську накидку, притиснув нею живіт і заплющив очі. Перукар повільно та обережно поголив місце порізу, після чого, ніби намагаючись наздогнати втрачений на це час, швидкими та різкими рухами поголив щоки та підборіддя.
— Голову митимемо?
— Ні, дякую, цього досить.
— У вашому волоссі чималенько бруду, — невдоволено сказав перукар.
— Я вчора ввечері спіткнувся і впав, — пояснив Птаха.
Встаючи з крісла, він зиркнув на відображення свого свіжопоголеного обличчя у дзеркалі, що сяяло, як літнє полуденне сонце на морському узбережжі. Волосся і справді було брудним і стирчало, як зім’ята солома, але шкіра обличчя — від загостреного підборіддя до вилиць — була гладенькою, свіжою та рожевою, мов животик форелі. Якби у цих невиразних, кольору білкового клею очах загорілося світло, якби брови звільнилися від нервового напруження, а тонкі губи перестали конвульсивно посіпуватись, він виглядав би набагато молодшим та бадьорішим і скидався б на того Птаху, відображення якого він бачив учора у вітрині магазину. Він відчув глибоке задоволення своїм рішенням зайти до перукарні перед зустріччю з тестем: принаймні один плюс йому вдалося додати до психологічного балансу, який від самого світанку неухильно падав донизу. Птаха кинув останній короткий погляд на невеликий трикутний згусток крові зліва під носом і вийшов з перукарні. Поки добиратиметься до університету, де працював його тесть, блиск та свіжість, залишені на обличчі лезом для гоління та рушником, устигнуть потьмяніти. Але до того часу він принаймні здере нігтем з обличчя кров і не постане перед очима дружининого батька недоладним та жалюгідним побитим псом. Птаха йшов широкими кроками уперед, озираючись у пошуках найближчої автобусної зупинки, аж раптом згадав, що від учора у нього в кишені лежить трохи зайвих грошей. Піднявши руку, він зупинив таксі, яке саме проїжджало повз.