— Ми розбили шибку у вікні на балконі і залізли через нього. Шибку ми вставимо, — Такакі продовжував уникати погляду Ісана. — Вогонь бачили? Сховок Вільних Мореплавців зруйновано, і ми змушені були швидко кудись перебиратися… Ну, і зброю треба було терміново кудись вивозити.
Такакі говорив так, наче виправдовувався перед Ісана за те, що вони увірвалися у його помешкання, та насправді вони ніяковіли перед Інаго, з якою досі не бачилися після смерті солдата. Ісана одразу це зрозумів, та й Інаго також відчула, в чому справа. Виявивши великодушність, вона розрядила атмосферу:
— Треба Дзіна укласти в ліжко. Чого тут стояти без діла? — сказала вона різко і, знявши з Дзіна черевики, повела його повз хлопців у кімнату.
— Наша Інаго — боєць, — спробував поглузувати Тамакіті, але було видно, що він зніяковів.
Червоновидий подивився на нього і почервонів так, що це стало видно навіть у темному передпокої. Однак ні він, ні Такакі нічого Тамакіті не сказали. Ісана відчував, що їм є що сказати йому, тому вони перейшли до кімнати і, поки Інаго не принесла Дзінові печива та води, сиділи мовчки. Нарешті Такакі сказав:
— Ми вивели всіх членів команди і винесли всю зброю. Однак є одна проблема. Бой залишився в павільйоні біля шхуни. І виходити звідти він нізащо не хоче.
— Це все зрозуміло, однак, як ви допустили, що він там залишився? Він же зовсім дитина! — сказала Інаго.
— Бой схибнутий на кораблі. Відірвати його від шхуни неможливо, — сказав Такакі. — Всередині команди ніхто не може йому наказати. Якщо він вже щось забрав собі в голову, то змусити його ніхто не може.
— Чекайте, ви ж сказали, що павільйон, де сховався Бой, вже підпалили?
— Ні, нашого сховку ще не торкнулися, — сказав Червоновидий. — Вони лише розпочали. Ми спостерігаємо за ними в бінокль. Зараз робітники зупинилися і спалюють уламки. Сьогодні, певно, на цьому зупиняться.
— А завтра, мабуть, продовжать? — сказала Інаго. — Бой збожеволіє, сидячи у підвалі, коли над ним почнуть палити багаття. Треба було змусити його вийти. А може, підійти туди вночі на човні і спробувати вмовити його? Може, вдасться його звідти витягнути…
— Він забарикадувався у підвалі і готовий триматися до кінця, — сказав Тамакіті. — Він спочатку допомагав виносити з підвалу зброю, а потім залишився там сам, зачинився і замотав сталевим дротом вікна та двері. Ми трохи почекали його, думали: стане страшно сидіти самому і вийде. Він може вийти, як тільки захоче, але він засів там і приготувався до облоги. Позавчора вночі це було.
— Тобто він вже два дні сидить сам у підвалі? Він же чує весь цей гармидер, який коїться нагорі, — Інаго була у розпачі. — Навколо все палає… А їжа хоч у нього є?
— Там залишилося все, що було у холодильнику, — відповів Такакі. — Думаю, він все знайде.
— Я хочу піти туди, коли звідти заберуться робітники. Я повинна вмовити його вийти звідти. Він же може збожеволіти, коли над ним почне все палати… Воду ж там напевно перекрили, щоб бульдозери могли спокійно все руйнувати. Виходить, він сидить там у темряві і без води. Йому ж, напевно, страшно самому там…
— Можна було б зробити так, як ти кажеш, — втрутився Червоновидий. — Однак тут є одна обставина. Коли ми забирали зі сховку свої речі, робітники нас помітили і, схоже, подумали, що ми щось хочемо вкрасти. Наступного дня на ділянці з’явився вагончик для робочих, і там посадили сторожа. Він одразу помітить, якщо ми спробуємо дати сигнал Бою. Ми втекти завжди встигнемо, а от Бой — навряд чи, бо він у підвалі.
— Будемо чекати, поки сам вилізе, — сказав Такакі. — Він, коли наважився на облогу, думав, напевно, що ми також приєднаємося до нього. Але ми пішли геть, і тепер він думає, що ми його кинули, і, певно, вже розлютився на всіх нас. Так що, думаю, нічого в тебе, Інаго, не вийде. Сидить там, бо розсердився на всіх нас.