— Він думає, що ми всі в глибині душі ставилися до плавання несерйозно, — сказала Інаго. — І що ж він збирається робити? До яких пір він там сидітиме?
— Перед тим як ми пішли, Бой попросив мене перевірити мотор нашого бульдозера, — сказав Тамакіті, який, як зазвичай, досі мовчав. — Він хотів, щоб я глянув, чи справний бульдозер, що стоїть у нашому павільйоні. Бой вже давно говорив про те, як було б непогано звалити гори сміття на голови роззяв, що спробують увійти у павільйон з боку річки. Схоже, він вичікує момент, коли можна буде пустити у хід бульдозер.
— Тамакіті! — скрикнув Такакі. — Чому ти не сказав цього раніше? Чому мовчав аж до сьогодні?
Тамакіті було важко збити з пантелику.
— Бой має право робити так, як вважає за потрібне. Ти ж сам казав, що серед Вільних Мореплавців ніхто нікому не дає наказів.
— А може, ти сам і наказав Бою вчинити саме так? Або ж ненароком підкинув йому цю ідею, — сказала розлючена Інаго. — Ти навіть ніякої зброї йому не залишив.
— Я залишив йому бінокль. А зброї в нас і так мало, щоб роздавати її таким дітям, як Бой, — сказав Тамакіті посміхаючись.
— Не думаю, що в Боя є якась зброя, — сказав Червоновидий. — Гвинтівку чи гранати вкрасти досить складно, але все одно треба перевірити наші запаси. Проте є ще динаміт. Він міг прихопити одну-дві шашки і сховати у рубці корабля. Що скажете?
— Не виключено, — сказав Такакі, злісно посміхаючись.
— Ну, скільки можна базікати! Треба щось робити. Такакі, давай вирішуй щось. Бой сидить там зачинений вже два дні. Можна собі уявити, як він там божеволіє.
— А тут би він не божеволів, без кінця смикаючись, що корабель почнуть палити? — сказав Тамакіті. — Вирішив бути поруч із кораблем — нехай так і буде. Такакі, пам’ятаєш? Коли ми йшли звідти, то вирішили, що нехай буде так. Змінювати постійно рішення не можна… Якщо завтра вранці почнуть руйнувати павільйон, ми підемо туди і спробуємо відбити Боя, поки його не схопили.
— Нехай, — сказав Такакі, роблячи своє обличчя байдужим. — Ми дозволили Бою забарикадуватися, а тепер будемо діяти так, як пропонує Тамакіті. Ти зрозуміла, Інаго?
Говорячи це, Такакі підвищив голос так, що навіть злякав Дзіна, який сидів на колінах Інаго і пив воду. Він підняв на неї своє обличчя, ще вкрите темними цятками.
— Гаразд, — сказала Інаго, дивлячись похмуро на Дзіна. — Коли Вільні Мореплавці приймали це рішення, мене не було, тож нехай буде так, як ви кажете. А ми з Дзіном підемо готувати вечерю. Правда, Дзін?
— Підемо готувати вечерю! — зрадів Дзін.
Такакі вперше подивився на Ісана, який не брав ніякої участі у суперечці.
— Не хочете подивитися у бінокль з основної рубки? — сказав Такакі. — У вас чималий досвід.
Вони пішли нагору крученими сходами. Ісана зрозумів, що його кімнату на третьому поверсі Вільні Мореплавці вважають тепер рубкою, тобто своїм штабом, на кшталт того, який був у них у підвалі кіностудії. Між ліжками Ісана та Дзіна стояли рація, великий мікрофон та інше обладнання, яким зазвичай устатковують рубки кораблів. На стіні, що виходила на долину, між бійницями був приколотий аркуш паперу, на якому рукою Ісана був написаний текст Достоєвського англійською мовою.
— Схоже, нам із Дзіном місця тут вже немає. Віднесіть наші ліжка на другий поверх у кімнату поруч із ванною.
Ісана взяв бінокль, що лежав на підлозі біля стіни, і спрямував його в бік кіностудії. Спочатку він ніяк не міг зорієнтуватися, бо перед очима пропливав сизий серпанок. Поки він водив біноклем в різні боки, в нього навіть закрутилася голова. Нарешті в поле його зору потрапило вогнище серед руїн кіностудії. Схоже, вогонь розвели у виритій траншеї, бо він складався наче з декількох багать. Раптом перед вогнищем з’явився чоловік. На ньому були лише труси, а голова і обличчя замотані ганчіркою, в якій був лише проріз для очей. Чоловік пройшов крізь вогонь і зник. Потім з’явилися ще двоє, які були схожі на першого не тільки формою одежі, але й статурами. Згодом вони також зникли, розчинившись на фоні задимленого неба.
— Які міцні хлопці. Якщо Бой змушений буде з ними зчепитися, то йому не позаздриш, — сумно сказав Ісана.
Але Такакі, як керівник команди, почав захищати товариша.
— Ви бачите, у всіх них однакові м’язи? Після важкої роботи вони йдуть у спортзал і там качаються. Сила в них є, але це тупа сила. Якщо Бой захоче, то запросто від них утече… Видно ще щось?
— Нічого, — сказав Ісана.
Тамакіті та Червоновидий хутко знесли ліжка на другий поверх, щоб, нарешті, перетворити це приміщення на справжню рубку. Поки вони стояли вгорі, Ісана вирішив сказати Такакі важливі речі: