— Бой виїхав на бульдозері!
Туман знову накрив атакуючий бульдозер і два інших, які залишили водії. Почувся лише скрегіт металу, і всі троє в кімнаті переможно засміялися.
— Треба йти рятувати Боя! На своєму бульдозері він далеко не втече, — сказав Ісана крізь сміх.
— Точно… Треба… Такий скрегіт… — Такакі не міг зупинитися і реготав як навіжений.
Під ранок Тамакіті вийшов зі своїм рятівним загоном.
— Вони чекатимуть у машині неподалік, — сказав Червоновидий, в якого від сміху виступили сльози.
Згодом до сховища почали долітати крики і лайка. Туман розірвав стовп полум’я, що піднімалося від павільйону, однак ні Боя, ні робітників, які мали б із ним битися, ані рятувального загону не було видно.
Частина 17
Спалахи хтивості (2)
Довгий день закінчився, і лише пізно вночі повернувся Тамакіті. Зайшовши у сховище, він не став чекати, поки його почнуть розпитувати, і одразу почав розказувати:
— Боя побили. Він ледь дихав. Я дотягнув його до човнової станції, але зрозумів, що без лікаря йому не обійтися. Тому поклав його в машину, відвіз до лікарні Токійського університету і вивантажив його неподалік.
— А в лікарню зателефонував?
— Так, з громадського автомату. Повідомив, що в них там лежить поранений. Вони сказали, що…
— Який номер лікарні Токійського університету? Може, ти його просто покинув помирати? Ти, напевно, і не хотів, щоб його оглянув лікар! — накинувся на нього Такакі.
Тамакіті міцно стиснув губи і розлючено подивився на Такакі. Він готовий був накинутися на Такакі, який дозволив собі поставити під сумнів його слова. Однак він повільно засунув руку під светр, дістав згорнутий тижневий журнал і сунув його під ніс Такакі. Він обережно, наче школяр молодших класів, розгорнув журнал. Всі побачили фотографію навчань Вільних Мореплавців. На першій сторінці великим планом у профіль був знятий солдат. І його обличчя, і усміхнені обличчя інших хлопців, які стояли навколо нього, були вкриті потом, і в краплинах поту відображалося літнє сонце.
— Ти хочеш звинуватити мене, що я заради своєї безпеки кинув помирати Боя, так от, тепер ніякої безпеки нам уже не світить! — сказав Тамакіті, спостерігаючи за реакцією товаришів. — Я переживав за Боя більше, аніж усі ви. Скажете, ні? Після того як він підірвав нашу шхуну, він виїхав битися до кінця, щоб врешті-решт підірвати і самого себе. Він не боявся, що його битимуть робітники. І смерті також не боявся. Тому я був за нього спокійний, я відвіз його до лікарні і поклав біля неї. Він поринув у свої видіння…
— Тамакіті, ти вбив пораненого Боя! Думав, що він може щось сказати поліції. А потім ти відвіз до лікарні і покинув його там! — закричала Інаго, підбігаючи босоніж до Тамакіті.
Тамакіті зверхньо подивився на Інаго. Його обличчя, вкрите краплинами поту, було схоже на обличчя загнаної тварини. Шия Інаго також блищала від поту, від напруження жили пульсували.
— Тамакіті треба судити! Що б не сталося, перш за все, ми повинні його судити! Інакше Тамакіті одного за одним повбиває всіх членів команди! Він бив Боя по тих ранах, які йому завдали робітники! Тамакіті боявся, що Бой може щось бовкнути у лікарні! Замість того, щоб допомогти дитині, яка на самоті провела три ночі у підвалі…
Вигукуючи ці слова, Інаго вчепилася у горло Тамакіті. Він не чинив спротиву, і Червоновидий змушений був її відтягнути і тримати з усіх сил, щоб вона не вирвалася.
— Дзін прокинеться, Дзін може перелякатися, — намагався втішити дівчину Червоновидий.
Тамакіті, видно, добряче перелякався атаки Інаго і після неї став не таким пихатим.
— Бой врізався у бульдозери робітників і вивів їх з ладу, — заговорив Тамакіті, не звертаючись ні до кого конкретно. — Потім він погнався за ними із залізною трубою і почав нею лупити їх. А їх двоє. Вони також схопили дерев’яні планки і почали наступати на Боя. Потім, коли Бой вибив у них з рук планки, вони також підібрали труби і почали бити Боя. Ми бачили це, коли їхали в їхній бік прямо по полю. Бой опустив голову і, нічого не помічаючи, розмахував навколо себе трубою. Один з робітників хотів ударити його по плечу, але промахнувся і влучив у голову. Коли ми підбігли, він уже вертівся, як навіжений, а потім упав і почав битися у корчах. Череп у нього був провалений, і з рани фонтаном лилася кров. Невже я міг його вдарити по такій рані? Це ж Бой, для якого найцінніша на світі була шхуна…