Тамакіті скривив рота, наче для того, щоб розсміятися, та несподівано розплакався. Його спотворене стогонами обличчя нагадувало морду собаки.
— Так, треба ретельно вивчити фотографії, а потім подумати, що робити далі, — сказав Такакі і стрімко побіг сходами нагору.
Всі пішли слідом. Ніхто не хотів залишатися і дивитися на плачучого Тамакіті. Але він також пішов за всіма. Ісана, який ішов слідом, зупинився на другому поверсі, щоб перевірити, чи не прокинувся Дзін. Всі зібралися у рубці і почали із задоволенням розглядати фотографії. Ісана був єдиним, хто не потрапив на знімки, і тому, на відміну від інших, міг об’єктивно ставитися до світлин.
Та натомість він почав роздивлятися плями на килимі, який за все їхнє з Дзіном життя ще ні разу не чистили. Серед брудних плям він побачив обриси корабля. З його лоба зірвалася крапля поту і впала на корабель…
— Якщо уважно подивитися на фотографію, то можна впізнати, де проводилися тренування, — сказав Такакі, підсовуючи журнал до Ісана.
— Мені здається, що Приплюснутий нам збрехав, сказавши, що машина, яка зупинилася неподалік мису, їхала за нами, — сказав Червоновидий. — А проте ті, хто знайомий із цим районом, одразу впізнають, де це.
— Це точно, — сказав Ісана.
Хоча це було настільки очевидно, що можна було і не відповідати. Третю частину фотографії займала велетенська дзельква, а на дальньому плані виднівся ще один мис і поселення. Будь-хто з місцевих одразу зрозуміє, звідки робився знімок. На цій фотографії хлопці спускалися по мотузці вздовж скелі вниз до моря. Спускалися з такими обличчями, наче були впевнені, що внизу їх чекає корабель. На фотографії був підпис: «Озброєні партизани вже поблизу».
— Судячи з надпису, вони не дуже вірили у правдивість фотографій Приплюснутого, — сказав Ісана.
— Якби ще й поліція не повірила, — сказав Такакі. — Однак сподіватися на це ми не можемо.
— Ще б пак! — сказав, наче звертаючись до самого себе, Тамакіті. — Ми вже почали озброєну боротьбу! Хіба це досі не зрозуміло?
Всі повернулися до Тамакіті.
Лише декілька хвилин тому він заливався сльозами, а тепер стояв, піднявши підборіддя, і готовий був знову кинутися в атаку.
— Що ти маєш на увазі, говорячи, що ми вже почали озброєну боротьбу? — спитав Такакі.
— Те, що чув! — голос Тамакіті ще більше зміцнів.
— Тамакіті хоче сказати, що він про щось домовився з молодшими членами команди, поки вони везли Боя до лікарні, — припустив Червоновидий.
— Як тільки ці фотографії потраплять до рук сил самооборони, вони одразу почнуть діяти, — сказав Тамакіті. — Можна не сумніватися, що і поліція також. Журнал вийшов сьогодні вранці, так що протягом дня, скоріш за все, їм стане відомо про ці фотографії. Ви ж чули, що парламент також уже взявся розглядати цю проблему. А зв’язок очевидний. Інструктором тренувань був не цивільний, а солдат сил самооборони — це добре видно на фотографіях. Їм ще не відомо, яка в нас зброя, однак вони вже знають, що саме цей солдат сил самооборони застрелився із зниклого автомата, коли на нього напали місцеві. Тому уряд та поліція швидко приймуть рішення про те, що треба докласти максимальних зусиль, щоб нас знищити! А засоби масової інформації одразу почнуть їм підспівувати. Ми ж для них справжні вороги суспільства! Навіть якщо ми принесемо їм зброю і у всьому зізнаємося, вони не вибачать нам ні Приплюснутого, ні солдата. Тож у нас є лише два шляхи.
— Які два шляхи? Тамакіті, ти знову верзеш казна-що, — накинулася на нього Інаго.
— Які два шляхи? А такі: можна роздати зброю всім членам Команди і розійтися хто куди, і якщо знову зібрати докупи Вільних Мореплавців буде неможливо, то будемо діяти наодинці. Це перший шлях. Тепер, коли немає Боя, який був єдиним, хто брав усе так близько до серця, ніхто не буде проти такого виходу. А хто не захоче пускати в хід зброю наодинці, може робити із нею все, що завгодно. Ну, а кому до вподоби постріляти, то нехай користується, скільки влізе.
— Взяти зброю і розбігтися хто куди — це ж те саме, що й було до того, як ми об’єдналися у Команду Вільних Мореплавців. Такий вихід суперечить принципам, які ми сповідували. Я бачу, правий був Бой, коли сказав, що наша діяльність нічого для нас не значила, — сказала Інаго, але Тамакіті не звернув на неї уваги.