— А другий шлях — це озброїтися, зібратися разом в укритті і дати бій. І це вже буде справжній бій… Лише наш сховок із кораблем злетів у повітря!
Тамакіті запитально подивився на Ісана. Обличчя Такакі та Червоновидого були розлючені.
— Говорячи про ці два шляхи, ти ж хочеш, щоб ми обрали один з них, правильно? — сказав Ісана. — Я так розумію, ти чекаєш від мене, щоб я висловився з приводу твоїх альтернатив? Ну що ж, якщо Вільним Мореплавцям необхідне укриття, де вони могли б забарикадуватися і тримати оборону, то нехай цим укриттям стане моє бомбосховище.
— Щодо мене, то в такому разі я обираю другий шлях. Я думаю, що для нас краще всього засісти в укритті і стояти до останнього, — з полегшенням сказав Тамакіті.
— Гаразд, але, можливо, існує і третій шлях? Такакі, а ти згоден з Тамакіті в тому, що, окрім цих двох шляхів, іншого виходу немає? — сказав Ісана.
План, запропонований Тамакіті, не був для Такакі несподіваним, однак поки що сказати йому було нічого.
— Хіба ви не хотіли дістати корабель і, відмовившись від японського громадянства, вийти у плавання? А тепер, коли з’явилася реальна небезпека, ви хочете розбігтися хто куди, а це означатиме — самознищення, або ж забарикадуватися у сховищі, що, врешті-решт, означатиме те ж саме. Цього я зрозуміти не можу. Хіба це послідовно? Я вже пройшов шлях, коли сховище було для мене непроникною територією, відгородженою від світу і закритою для інших людей.
— Ви маєте рацію, — сказав Такакі, щось вичікуючи.
— Можливо, вам здається, що ви захопили моє сховище, але насправді — це я запросив сюди бійців, які здатні стати на захист дерев і китів. І мене дуже дивує, що ви готові забути всі принципи Команди Вільних Мореплавців і приректи себе на ліквідацію. Чи все це і справді несерйозно? Якщо ні, то чому б не поміркувати про інший вихід?
Такакі мовчав. Ісана опустив очі на журнал і почав роздивлятися фотографію, зроблену Приплюснутим. І хоча Ісана там не був, однак силою уяви він зміг перенестися у той час і те місце. Незалежно від того, що спонукало Приплюснутого — підступні задуми чи щирий запал, — його енергія була присутня на світлинах. Автомат лежав, розібраний солдатом, прямо на шматкові лави, вкритої ганчіркою. На прикладі чітко виднівся номер. А під фотографією був підпис: «Партизани здобули автомат 7.62 калібру 64, який належав наземним військам сил самооборони, і використовують його на своїх бойових тренуваннях». Безперечно, навіть влада найліберальнішої країни не могла залишити ці знімки поза увагою. І солдат, і підлітки на фотографіях посміхалися безтурботними світлими посмішками. Приплюснутий, по той бік об’єктива, здавалося, із захопленням сповіщав: ну хіба можна втриматися, щоб не зняти таких милих хлопців?
— Якщо ви не проти того, щоб перетворити своє сховище на фортецю, то не будемо поспішати відкидати інші пропозиції, — сказав Такакі. — Скажу лише наперед, що я особисто не підтримую план взяти зброю і розбігтися, хто куди. Приплюснутий дав нам зрозуміти, що лише зараз у нас є шанс перетворитися на справжню Команду Вільних Мореплавців. А до цього в нас не було ні чітких планів, ні чітких засад. Усе, що в нас було, — це те, що ми були разом. І якщо зараз ми розбіжимося, Команда Вільних Мореплавців назавжди припинить своє існування. І буде справді, як казав Бой, що наче нічого й не було. Що стосується другого шляху, тобто забарикадуватися у сховищі і битися до кінця, — то мушу сказати, що це також не найкращий вихід. Зачинившись тут, ми будемо приречені на пасивність. Нам доведеться просто сидіти тут і чекати, доки поліція не підтягне свої сили. Команда Вільних Мореплавців створювалася не для цього! Ми мали б робити все, щоб здобути свободу, а не прирікати себе на загибель.
— Яка ж це пасивність, якщо ми будемо утримувати фортецю від військ поліції, а якщо вдасться, то й завдати їхнім силам ударів? — сказав Тамакіті. — Принаймні я не збираюся сидіти, склавши руки, і ви в цьому переконаєтесь.
— Навіть якщо ми будемо якось діяти, ми все одно приречені, — сказав Такакі. — Я також думаю, що третій шлях — найбільш правильний. Треба якомога скоріше дістати корабель і вийти в море. Адже це і було нашим основним планом. Залишається, щоправда, питання, чи зможемо ми дістатися до узбережжя Іто чи Босо зі зброєю і безперешкодно завантажити її на корабель?
— Поки не спробуємо це зробити, не дізнаємося, чи можливо це, — сказав Ісана. — Замість того, щоб гадати про різні можливості, мені здається, краще починати діяти. Ніхто з нас не зможе нікого переконати, що Приплюснутий та Бой віддали свої життя заради Команди Вільних Мореплавців.