— Збираєтесь у мандрівку? В гори чи на море? — запитав менеджер.
— На море.
Хоча Ісана щойно домовився про те, що в них буде корабель, він не збирався робити запаси, щоб вийти у море. Насправді, він купляв продукти, щоб скласти їх у підвальному приміщенні бункера, у своїй «кімнаті споглядання», щоб приготуватися до облоги на випадок, якщо сховище перетвориться на фортецю. Разом з тим, він тільки тепер зрозумів, що Такакі, розробляючи плани для Команди Вільних Мореплавців, не мав і не міг мати чіткого уявлення, як можуть розгортатися події. Все, що він знав, — це те, що як тільки Команду почнуть переслідувати, вони мають сісти на корабель. І от тепер ця мрія про корабель ставала реальністю. Тільки зараз, думаючи про те, що його, напевно, почне нудити через морську хворобу, Ісана вперше відчув себе справжнім членом Команди Вільних Мореплавців…
— Будь ласка, складіть все тут, я сходжу візьму таксі, — сказав Ісана, поклавши поруч із чеком майже всі гроші, які щойно отримав від Наобі.
— Таксі? Все це в таксі не влізе, — сказав молодий менеджер, прискіпливо подивившись на Ісана. — Трохи не розрахували, хоча підібрано все дуже ретельно.
— Так, я забувся, що в таксі ще є місця для пасажирів, — сказав Ісана, пошкодувавши, що поруч немає Такакі. Той би зараз миттєво пригнав вантажівку…
— Ми розуміємо, що ви у скрутному становищі. Можемо запропонувати вам доставку від нашого магазину. Тільки, якщо можна, ви також сядете в машину і покажете, куди їхати.
— Дуже вам вдячний…
— Що може бути краще за далеку подорож із приятелями? Якби не робота, я б також кудись подався, — сказав менеджер.
Двоє молодиків понесли пакунки Ісана до машини. Ісана побачив через вікно, що неподалік магазину задом під'їхав фургон. Чому цей чоловік хоче залишити ці гори продуктів? — звернувся Ісана до душ дерев і китів. — Можливо, він боїться мародерів, які з’являться тут, коли вибухне ядерна війна?
— Скажіть, а в такому магазині передбачені якісь заходи на випадок, якщо треба буде захищати продукти від мародерів? — спитав Ісана. — Скажімо, коли настане судний день?
— Ні, ніяких заходів у нас не передбачено. А навіщо? Ми ж живемо у правовій державі… Хоч би і судний день…
Коли покупки Ісана завантажили у фургон, менеджер щось шепнув водієві. Ісана не звернув на це уваги і сів поруч із водієм. Вони їхали автострадою з центру міста у північно-західному напрямку, однак, десь попереду, очевидно, сталася аварія, тому що на їхній стороні була жахлива тягучка, а у протилежному напрямку машини майже не проїжджали. Через спеку, яка цього року прийшла якось надто скоро і несподівано, людей на вулицях майже не було. Саме так виглядатиме місто напередодні ядерної війни. Люди залишать свої речі і повтікають геть з міста, — звернувся Ісана до душ дерев і китів. Ісана думав було сказати це молодому водієві, що сидів поруч, але той явно не був схильний підтримувати бесіду. Відколи Ісана розпочав відлюдницьке життя, він ні з ким не розмовляв, окрім підлітків з команди Такакі, і йому спало на думку, що вся інша молодь має бути схожою на цього водія. З другого боку, можливо, нічого дивного немає в тому, що водій такий насуплений і неговіркий, адже через відчинене вікно вривалося спекотне повітря, насичене вихлопними газами, і на його змоклому обличчі виднілися брудні патьоки. Під звук стогонів Лиходія, які продовжували лунати в його голові, також обливаючись брудним потом, Ісана звернувся до душ дерев і китів.
Як повірений кращих мешканців землі, яких люди намагаються знищити, я зачинився у своєму сховищі із сином і готувався зустріти останній день людства. Як повірений дерев і китів, я готовий був стати свідком загибелі останньої людини. Ми з Дзіном також приречені на загибель, однак мене це ніколи не бентежило. Але тепер, коли я їду через місто, в якому всі вимерли внаслідок ядерної війни, я відчуваю, наскільки привабливим є план Вільних Мореплавців атакувати після Великого Землетрусу машини і знищити їх ущент. Однак я вигадав іще більш ефективний план. Як повірений дерев і китів, я буду мститися людям, бо в цьому і полягає весь смисл мого відлюдницького життя. Я повірений дерев, адже я замість них можу пересуватися по землі, я повірений китів, тому що замість них можу перебувати на суходолі, тим самим я протиставив себе всім іншим людям. І якби зараз машиною керував не цей загальмований хлопець, а хто-небудь з команди Вільних Мореплавців, і сьогодні був кінець світу, ми б протаранили машини, що заважали нам, а потім вискочили б на зустрічну смугу і помчали вперед, караючи людей, які надто пізно подумали про порятунок. І перед тим, як все почне руйнуватися і в небо скинуться вогнища, ми сповістимо голосно, що ми вже близько!..