Через дві години фургон нарешті дістався сховища, і водій, який мовчав усю дорогу, хутко вискочив з кабіни, відчинив двостулкові двері фургона і вивантажив пакунки прямо на узбіччі дороги. Ні Такакі, який мав би стежити за фургоном крізь бійниці, ні інші підлітки чомусь не вийшли допомогти Ісана перенести продукти до сховища. Не вийшов ніхто і тоді, коли фургон зник у серпанку розпеченого неба. Внизу в долині продовжував палати вогонь, і все навколо було вкрите кривавим димом. Поміж уламків та вогнищ снували чоловік десять робітників. Схоже, Такакі наказав нікому не висовуватися, щоб не було зрозуміло, скільки людей переховується всередині бетонного сховища. Безперечно, десь поблизу мали бути поліцейські, тому подібні застережні заходи були цілком доречними. Ісана подумав, що йому також слід бути обачним, коли він носитиме продукти всередину. Він розумів, що всі вони знаходяться в ситуації надзвичайного стану. Десь у глибині свідомості пролунав відгомін застережливих стогонів Лиходія.
Частина 18
Спалахи хтивості (3)
Першим ділом Ісана поклав пакети із цибулею та іншими овочами у коробку з-під локшини і попрямував до сховища. Коли він зупинився перед входом, двері зсередини відчинилися і з’явився Червоновидий, який взяв у Ісана коробку. Поруч стояла Інаго.
— Опівдні, а потім ще о другій та о четвертій приходили поліцейські, — сказала дівчина. — Двері були зачинені, і ми сиділи мовчки. Навіть Дзін не видав ані звуку. Такакі сказав, що поліцейські тепер збиратимуть інформацію по району, і, природно, вирішили навідатися і до сховища, яке завжди викликало у них підозри. Я спостерігала за ними у бійницю, коли вони удруге піднімалися схилом в наш бік, але мені геть не було страшно…
Інаго була вдягнена у бавовняну майку із широким вирізом, яка ледь прикривала груди, та джинси, обрізані трохи нижче колін. Червоновидий та й інші хлопці були в самих плавках та спортивних кепках без козирків. Схоже було, що вони працювали не покладаючи рук. У підземному бункері робота тривала. Ісана пішов за полишеними продуктами. Щоб перенести всі пакунки, йому довелося сходити п’ять разів. Ісана страшився, що будь якої миті на темно-коричневій дорозі можуть з’явитися поліцейські, які, заскочиши його зненацька, зможуть почути, що у сховищі є хтось інший. Було очевидно, що з хлопцями, які поїхали в Ідзу, щоб краще закопати труп Приплюснутого, щось трапилося. Хлопці метушилися, намагаючись перетворити сховище у неприступну фортецю. Всім було зрозуміло, що Ісана привіз продуктів саме задля того, щоб Вільні Мореплавці могли витримати тривалу облогу.
В останньому пакеті було декілька десятків м’ясних консервів — найкоштовніше з усього, що придбав сьогодні Ісана. Паперовий пакет був дуже незручним, і Ісана довелося добряче попотіти, поки він дотягнув його до сховища. Такакі, який спостерігав за Ісана крізь бійницю, спустився вниз і взяв у Ісана останній пакунок.
— Обережно, дуже важкий, — попередив його Ісана. — З приводу корабля я поговорив. Завтра треба буде зателефонувати, щоб дізнатися про результат. Продукти я купив на всякий випадок. Якщо з кораблем нічого не вийде, то ці запаси нам стануть у пригоді, коли доведеться тримати облогу. А якщо в нас буде корабель, ми візьмемо все це із собою.
— Дякую. Мені чи Тамакіті висовуватися досить небезпечно. Дівчата на касах зазвичай читають тижневики і можуть нас упізнати. До того ж, грошей у нас зовсім немає… — сказав відверто Такакі. — Не чіпай, він важкий, — застеріг він Інаго.
— Дзін спить?
— Бавиться у підвалі. Ми перенесли продукти туди, і я, як корабельний кок, маю все перевірити і зробити опис, а Дзін тим часом роздивляється етикетки.
На третьому поверсі почувся звук падіння чогось важкого. Ісана з полегшенням подумав, що Дзін не чує цього гармидеру тільки тому, що він у підвалі з Інаго.
— Підготовка до облоги йде повним ходом, — сказав Такакі, вводячи Ісана в курс справи, і пішов крученими сходами нагору.
— Дзін, я повернувся, — гукнув Ісана крізь люк у підвал і пішов слідом за Такакі.
— Про хлопців, що поїхали в Ідзу, немає жодних новин, ми почали готуватися до облоги.
Грюканину здійняли Тамакіті із хлопцями, які намагалися забарикадувати вихід на балкон на третьому поверсі. Вони завалили отвір залізобетонними кришками від водостічних люків. Віконний отвір вони перегородили залізобетонною балкою, прилаштувавши її таким чином, щоб можна було, взявшись удвох, швидко відсунути її і визирнути назовні, або ж, якщо буде потреба, вилізти на дах.