— Атомна бомба? Якщо на Токіо скинуть водневу бомбу, то це сховище разом з усім іншим злетить у повітря. Що таке атомне сховище? Нонсенс! Засіб для самозаспокоєння, не більше. Воднева бомба, яку створили у Радянському Союзі, у п’ять тисяч разів потужніша, аніж бомба, скинута на Хіросіму, — встряв у суперечку із Інаго Тамакіті.
Ісана вперше виступав у ролі захисника свого сховища, і почавши говорити про нього, відчув, як дуже він до нього прив’язався.
— Я неодноразово намагався з’ясувати, бомба якої потужності може впасти на Токіо, якщо і справді почнеться ядерна війна. Але з’ясувати мені нічого не вдалося. Тим більше, що я завідував відділом реклами у компанії, що збиралася налагодити масове виробництво атомних сховищ. Врешті-решт, якою б потужною не виявилася бомба, замовник все одно не зміг би нам подати скаргу. Адже він би просто не вижив. А рекламуючи подібні сховища, ми мали робити вигляд, що знаємо все про їхні захисні можливості. Ми взяли і просто переклали на японську рекламний буклет із описом атомних сховищ, виданий в Америці за президента Кеннеді. Ми ж не зналися ні на фізико-математичних, ні на технічних науках, а володіли лише іноземними мовами і працювали у компанії, яка надумала розпочати новий проект. У нашому буклеті розказувалося, що ядерна зброя — страшна річ, і тому треба купляти атомні сховища, адже якою б страшною не була ядерна зброя, атомне сховище зможе від неї захистити. Досить переконлива вийшла реклама…
— Так чому ж не розпочалося масове виробництво сховищ, якщо у вас була така потужна реклама і навіть взірцевий екземпляр сховища? — спитала Інаго.
— А тому, що нам все одно не вдалося приховати від споживачів, що атомні сховища — це справжнісіньке шахрайство. Ми доладу не могли пояснити людям, як можна жити й далі після вибуху, коли все навколо буде заражене радіацією, — відповів Ісана і продовжив, звертаючись уже до душ дерев і китів: Однією з причин, чому я тут оселився, саме й було те, що коли я займався атомними сховищами, на мене напала така туга, що я потягнувся до відлюдницького життя. Не виключено, що і захворювання мого сина також пов’язане з моїм внутрішнім крахом…
— Розкажіть докладніше про це шахрайство, — попросив Тамакіті.
— Воднева бомба, про яку ти згадав, має заряд у сто мегатонн, і, дійсно, простий підрахунок показує, що вона у п’ять тисяч разів потужніша, аніж та, що була скинута на Хіросіму. Однак її руйнівна сила становить кубічний корінь з п’яти тисяч, і таким чином, потужність її більша приблизно у сімнадцять разів. Залежно від геологічних умов вибуху цей показник може бути і меншим. Ядерна боєголовка «Поларіс» має заряд у нуль цілих шість сотих мегатонни, і якщо перевести це у тринітротолуол, то виявиться, що вона у тридцять разів потужніша, аніж та, що була скинута на Хіросіму, однак, знову ж таки, її руйнівна сила дорівнює кубічному кореню з цього числа і потужніша вона лише у півтора раза. Таким чином, якщо сховище буде на достатній відстані від епіцентру вибуху, то воно може бути досить ефективним. Ось так ми описували це у буклеті. Якщо говорити про шахрайство, то воно полягало в тому, що в рекламі не писалося про те, що, скинувши на Токіо десять боєголовок «Поларіс», можна завдати шкоди у п’ятнадцять разів більшої, аніж у Хіросімі. При цьому американські вчені, визначаючи реальну руйнівну потужність бомби, схильні дуже применшувати вплив радіації. Тому ті, хто вивчав це питання з рекламною метою, поступово почали зневірятися, а потім і спеціалісти, які мали займатися проектуванням сховищ, також втратили віру. Загальна зневіра підкріплювалася й тим, що у Сполучених Штатах та Радянському Союзі навколо великих міст почали ставити радари та антиракетні установки, тому заплановане будівництво так і не розпочалося. Запал поступово згас. Компанія розпалася, і залишилося лише атомне сховище. Якось в Індії я був у музеї, створеному на базі військового арсеналу одного магараджі, який страждав на манію переслідування. Так от, там було чимало страхітливої зброї, яку навряд чи можна було б застосувати у реальній війні. Гадаю, це сховище також могло б стати музеєм…
— Якщо Вільні Мореплавці стоятимуть у ньому до кінця, то сховище матиме ще більше причин стати музеєм, — сказала Інаго.
— Щось на кшталт партизанського схову періоду ядерної зброї? — сказав Ісана.