— Так. І сюди на екскурсії будуть приїздити магараджі з Індії. На цей випадок я заміню фільтр у вентиляторі. Щоб усе у нас було готово. Дзін також любить фільтри для вентиляторів.
— Дзін любить фільтри, — посміхнувся Дзін, і на його обличчі блимнули темні засохлі цятки.
— Ну, гаразд, зараз не час теревенити, — сказав Ісана, однак видно було, що йому до вподоби і оптимізм Інаго, і тиха посмішка Дзіна.
З підвалу вийшли двоє підлітків і Червоновидий, який був весь мокрий від поту. На його змоклих вилицях та підборідді грали червоні промені вечірнього сонця, що пробивалося всередину крізь бійниці.
— Тепер там розкішно зможуть жити чоловік десять, — сказав він. — Щоправда, ми все там попересували без вашого відома.
— Я би й сам вам допоміг, якби був удома, — сказав Ісана.
— Зараз давайте розійдемося і поспимо у верхній половині сховища, — сказав Такакі. — А як тільки виникне небезпека, зачинимося у бункері.
— А навіщо нам зачинятися у бункері? — сказав Тамакіті. — Закрившись залізобетонною кришкою у тридцять сантиметрів, ми, звичайно, будемо у безпеці, однак у такому разі ми не зможемо атакувати супротивника. Я думаю, нам слід якомога довше протриматися у верхній частині сховища. Боєм будеш командувати ти, Такакі?
— Боєм? Яке може бути командування в такій тісняві?
Такакі замовк, і по тому, як рухалися його вилиці та підборіддя, можна було припустити, що він обмірковує необхідні слова. Закінчивши роботу на третьому поверсі, підлітки спустилися вниз, щоб узяти участь у загальних зборах Вільних Мореплавців. Аж врешті Такакі заговорив:
— Трьох наших товаришів, що поїхали до Ідзу, певно, схопили, а труп Приплюснутого вже знайшли, — розпочав він. — По радіо немає ніяких новин з цього приводу, вочевидь, поліція заборонила їх поширювати. Скоріш за все, поліція думає, що ми не розбіглися, а зосередилися в якомусь схові. Інакше вони б задіяли засоби масової інформації, щоб швидше нас переловити. Тамакіті говорить, що хлопці, якщо їх схопили, мовчатимуть, але я так не думаю. Правий був Приплюснутий, коли говорив, що Команда Вільних Мореплавців — не політичне угруповання, яке вірить у революцію. І якщо хтось сторонній спитає, що це за Команда така, єдине, що прийде нам в голову, — це те, що в нас була половина корабля. Якщо їх будуть жорстоко допитувати поодинці, вони швидко позабувають про цей примарний корабель. Не треба тішитися тим, що вони будуть триматися і мовчати, навіть якщо їх битимуть. Думаю, що вже цієї ночі вони розкажуть про це сховище. Так що в безпеці ми були тут тільки до сьогоднішньої ночі. Отже, ті, хто не хоче опинитися в облозі, можуть вільно піти геть…
З боку передпокою вийшов радист і похитав головою, наче заперечуючи слова Такакі.
— Думаю, що цю будівлю вже оточено, — сказав він. — Я не вловив їхніх переговорів, однак під схил під’їжджають патрульні машини і весь час підтримують зв’язок між собою. Поліцейські бачили фотографії, тому стережуться одразу нападати.
— Завтра вранці, як тільки розвидниться, вони й нападуть. Треба підготувати зброю, — сказав Тамакіті з напруженим та блідим обличчям.
— Тоді давайте візьмемо найкращі продукти і влаштуємо бенкет. Нехай сьогодні в нас буде свято, — сказала Інаго встаючи. За нею піднявся і Дзін.
Дивлячись на надмірну кількість продуктів на святковому столі, Ісана відчував, як защеміло в нього серце. Інаго приготувала тушковане м’ясо із цибулею, морквою та картоплею, а також смажену гречану локшину, перемішану із жиром від консервованого м’яса. Ісана не мав апетиту і, поївши трохи м’яса з овочами, сидів попід стіною, спостерігаючи за підлітками. Ніякого алкоголю в них не було, пили вони лише воду, зате їли так ненажерливо, наче декілька місяців голодували. Хіба не зворушлива картина? З яким апетитом вони споживають їжу! І всі такі худі, що під шкірою в них геть немає жиру. Просто страшно, скільки енергії вони спалюють, — спілкувався Ісана з душами дерев і китів.
Їли вони довго, і Дзін, не витримавши, заснув прямо на підлозі. Інаго була зайнята вечерею, і піклуватися про Дзіна знову мусив Ісана. Взявши Дзіна на руки, він відніс його до кімнати на другому поверсі.
— Можна? — ззаду почувся голос Такакі. Схоже, він не наважувався зайти, дивлячись, з якою турботою Ісана одягав Дзіна у піжаму.
— Звичайно, заходь, — сказав Ісана, повернувшись до Такакі, який стояв у темряві.
— Маю сказати вам одну річ. Ми запросили вас до Команди як спеціаліста зі слів. Однак зараз ми можемо обійтися і без вас. Тамакіті також дотримується такої ж думки. Може, вам із Дзіном сьогодні краще піти зі сховища?