Такакі через силу вимовляв ці слова. Ісана чекав, чи не скаже він ще чогось, а потім промовив:
— Але це наше із Дзіном сховище.
Такакі стиснув тонкі губи і гірко посміхнувся. Дивлячись на це дитяче обличчя, на якому проступила доросла посмішка, Ісана не втримався і звернувся до душ дерев і китів: та невже я і справді забарикадувався у сховищі разом із цими дітьми?
— Який сенс вам брати участь у цій облозі? — спитав Такакі.
— Оселившись тут, я взяв на себе обов’язок бути повіреним прекрасних створінь, які не можуть пересуватися по землі, та прекрасних істот, що не можуть вийти на суходіл, — почав Ісана. — Ставши відлюдником, я зрозумів, що маю бути повіреним дерев і китів. Можливо, я не виявляв особливої активності, але своєї місії я не зрадив. Я сподівався, що разом із Дзіном ми залишимося останніми людьми на землі, після того, як все людство загине у ядерній війні. І коли настав би цей день, я звернувся би до дерев і китів і сповістив їх, що люди, які намагалися знищити їх, тепер самі загинули, а залишився лише я, їх повірений. Я думав, що, коли мені вдасться це зробити, свою місію я міг би вважати виконаною. Та я не хотів, щоб про мої задуми дізнався хтось інший, бо я розумів, що мої ідеї нагадують нав’язливі ідеї божевільного. Я боявся, що мене можуть відправити у лікарню для психічнохворих. Можливо, я і є божевільний, але, зачинившись у сховищі, я був вільний думати так, як хочу. А Дзін був найкращим напарником, поруч із ним я міг спокійно плекати свої божевільні мрії… Та й у Дзіна з’явилося бажання жити, лише після того, як ми оселилися тут… Але, познайомившись із Вільними Мореплавцями і ставши членом їхньої команди, переді мною відкрилися можливості, про які раніше не підозрював. Я зрозумів, зокрема, що коли Вільні Мореплавці, перетворивши сховище у фортецю, стрілятимуть у людей, то я, перебуваючи поруч із ними, зможу реально проявити себе, як повірений дерев і китів. Постріл — і загинула ще одна людина заради прекрасних дерев, постріл — і загинула ще одна людина заради прекрасних китів… Можливо, почувши ці слова, ті, хто прийдуть сюди, подумають, що це суцільна маячня, однак на це я їм запропоную поставити себе на місце дерев і китів.
— То ви вважаєте, що ми зібралися тут і озброїлися заради ваших дерев і китів? Що ж, нехай буде так, — сказав Такакі, однак вирішив поставити своє запитання ще раз: — А що ж буде з Дзіном? Адже дерева і кити не скажуть йому: ти також маєш померти!
— Так, є ще Дзін, — Ісана відвів очі від теплого тільця, якого торкався долонею. — Гадаю, що, поки не свистять над головою кулі, все, про що я говорив — порожня балаканина. Коли дійде до справи, тоді я й вирішу, як бути з Дзіном. А зараз нічого про це думати…
— Дійсно, поки не чуєш свисту справжніх куль, то неможливо уявити собі головну щоглу корабля Вільних Мореплавців, — сказав Такакі. — Я так розумію: ви збираєтесь звідси сповістити зовнішній світ про свій зв’язок із деревами та китами? Можна не сумніватися, що із супротивником прийдуть і кореспонденти, так що вам вдасться донести ваші слова…
— Я про це не думаю. Навіть якщо я через телевізор та газети заявлю, що я повірений дерев і китів, — це не буде тим посланням, яке б я хотів передати деревам та китам. Це зовсім інше…
— Тоді ми вдамося до іншої тактики, — сказав Такакі, і його обличчя знову стало твердим та рішучим. — Ми дамо їм зрозуміти, що ми взяли вас із Дзіном у заручники. — А що як нам і справді вдасться вирватися з облоги і дістатися до корабля Вільних Мореплавців? Звичайно, якщо в нас буде корабель…
— Дійсно, якщо ви скажете, що взяли нас із Дзіном у заручники, моя дружина зробить усе, щоб надати вам корабель. Врешті-решт, вона збиралася виділити гроші на корабель. Як людина, що балотується від правлячої партії, вона не зможе дати гроші людям, які чинять спротив владі, однак інша річ — якщо мова йтиме про визволення чоловіка та сина, яких взяло у заручники радикальне угруповання. Для її виборів це буде великим плюсом.
— Ви маєте рацію. Це буде вигідно для обох сторін. Щоправда, в такому разі не можна, щоб вони дізналися, що ви берете участь у протистоянні. Але ви можете бути нашим воїном-тінню, писатимете тексти, які радист транслюватиме супротивнику.
Ісана відчув, що Такакі — природжений лідер.
— Тобто я працюватиму у радіорубці? — спитав Ісана.
— Зброєю завідує Тамакіті. У нього найбільший досвід. До того ж запаси зброї та боєприпасів у нас досить обмежені, тож краще довірити цю справу професіоналам. Тим більше, що відтягнути його від зброї неможливо… Хоча ще невідомо, чи попадемо ми в облогу. Може, нічого й не буде. Якщо до обіду нічого не почнеться, то можна буде знімати оборону, ховати зброю і вважати, що в нас просто вихідний день.