— Може, напишемо, який саме корабель нам потрібен? — сказав Ісана. — Коли я розмовляв із дружиною, вона мене спитала, але я нічого не міг пояснити.
— Який саме корабель? Тут треба поміркувати, — обережно сказав Такакі, наче занурюючись у давню мрію.
— Та ніхто нам нічого не дасть, — сказав Червоновидий. — Поліція не дозволить.
— Але це не заважає нам подумати на тим, який нам потрібен корабель, — сухо сказав Такакі. — У будь-якому разі, це необхідно. Давай-но ти, Червоновидий, як спеціаліст, і займешся цим питанням. Підготуй нам необхідні параметри та технічні характеристики.
О четвертій ранку четверо хлопців, тримаючи руки за головою, як показують у фільмах, із розгубленими обличчями вийшли зі сховища. Ісана як заручник, який мав бути під пильним наглядом, сидів поруч із радистом, спостерігаючи за підлітками через бійницю. Навіть звідси Ісана бачив, що вони відчувають сором та відчай. І хоча Такакі говорив зворотне, ці хлопці не відмовилися від своєї мрії про корабель. Вони розуміють, що вже ніколи не зможуть повернутися назад і все життя відчуватимуть сором та відчай, — поділився Ісана думками із душами дерев та китів. Сутулі фігури просувалися вперед, де в ранковому тумані стояли машини спецназу…
— В чотиригодинних новинах почали говорити про нас. Несуть якусь маячню, називаючи нас партизанським загоном убивць, — повідомив радист констатуючим тоном, наче говорив, котра зараз година.
З бійниць тепер було видно дві великі поліцейські машини, які стояли навпроти сховища. Тамакіті розбив ще одну шибку у бійниці. За щитами, встановленими поміж машинами, ховалося чимало поліцейських.
— Тепер вже немає сенсу обережно поводитися зі сховищем, — сказав Ісана. — Якщо треба, можеш порозбивати усі шибки.
— Поки що не треба. Достатньо показати, що ми готові до їхньої атаки, — відповів Тамакіті. — Я ж не збираюся повбивати усіх спецназівців. Ми повинні дати їм зрозуміти, що Команда Вільних Мореплавців налаштована цілком рішуче, і якщо висунеться їхній командир, я, звичайно, поцілю в нього, але стріляти у всіх поспіль не буду.
Такакі креслив план розташування сил поліцейських. Наразі він міг точно вказати лише, де стояли дві машини спецназу перед сховищем та ланцюг щитів, що прикривали бійців. Однак він не відкидав можливості, що поліцейські підтягнули сили і позаду сховища на схилі, оскільки бійниці на той бік не виходили, тому вказав ще одну машину пунктиром. За допомогою свого плану Такакі намагався вирахувати, з якого боку в першу чергу чекати нападу. Боєприпасів було дуже мало, тому задля того, щоб ефективно їх витрачати, було вирішено, що стрілятиме тільки Тамакіті. Стріляти він мав лише з метою попередження. І навіть якщо машини почнуть просуватися з двох боків, Тамакіті зможе реагувати на них і наодинці, якщо хтось буде пильнувати крізь іншу бійницю. Супротивник розмістив свої сили знизу, тому можна було вважати, що сховище розташовано вигідно для оборони, однак залишалася проблема, як прикривати тил. Коли Вільні Мореплавці прийшли вночі, щоб висловити своє незадоволення, то на дах вони потрапили легко — за допомогою бамбукової драбини, вкраденої на складі лісоматеріалів. Якщо поліцейські скористаються розсувною драбиною, то Вільні Мореплавці опиняться у вкрай скрутному становищі. Що робити в такому випадку, Такакі не знав.
— Хай там як, — сказав він, — однак у нас ще чимало часу, щоб усе обміркувати. Можна не сумніватися, що атакувати вони почнуть далеко не одразу. Навіть якщо вони швидко розгадають, що ми дуримо їм голови заручниками, проте, тут є дитина, і поліцейські будуть поводитися дуже обережно. Тим більше, що ваша дружина все одно з’явиться тут, навіть якщо поліцейські не захочуть розголошувати зміст нашого листа, адже приховати від широкого загалу, що тут коїться, буде неможливо. Кореспонденти передаватимуть усе, що робитиме поліція, тому ваша дружина швидко про все дізнається і просто не зможе залишатися осторонь.
Радист відімкнув навушники і увімкнув радіо, щоб усі могли чути. Інаго та Дзін слухали маленький радіоприймач у себе в кімнаті. По всіх каналах передавали майже одне й те саме, так що не було сенсу слухати всі екстрені випуски новин. Однак все-таки з’являлися різні деталі, і картина загалом складала цікаву мозаїку.
Тепер всі знали про існування угруповання під назвою Команда Вільних Мореплавців. Схоже, що хлопці, яких арештували в Ідзу, язиків за зубами не тримали і наговорили більше, ніж треба. По радіо повідомлялося, що Команда Вільних Мореплавців — це надзвичайно маневрена і масштабна екстремістська організація психічно неврівноважених молодиків. Вони — оскаженілі мотоциклісти і автогонщики, які запросто можуть викрасти машину. У їх розпорядженні автомати, гвинтівки, гранати, динаміт і патрони, вкрадені у японських сил самооборони, американських військ та в приватних будинках. Це вкрай небезпечне угруповання нещодавно провело тренування у горах в районі Ідзу під керівництвом військовослужбовця сил самооборони. Фотографії їхніх навчань були опубліковані у тижневику. Репортер, який знімав їх, був жорстоко вбитий. На його тілі, знайденому неподалік їхньої бази, були сліди численних поранень від побиття камінням, а окрім цього, встановлено, що йому було пошкоджено внутрішні органи. З його тіла було вилучено патрон калібру 7.62, випущений з автомата, який рахувався на балансі сил самооборони. Наразі встановлено, що військовослужбовець, який вистрелив у себе в ході інциденту, що стався дев’ять днів тому неподалік рибальського села, та солдат сил самооборони, під керівництвом якого проходили військові навчання в Ідзу — одна і та ж особа. Ідейні засади цього угруповання поки що незрозумілі. Незрозумілі, незрозумілі, геть незрозумілі…