— А схил не посунеться на нас від такого потужного вибуху? А то візьме і завалить все сховище, — сказав Такакі.
— Будівля достатньо міцна, невеличкий зсув ґрунту має витримати, — сказав Тамакіті. — Я тільки не знаю, як перенесе вибух Дзін?
— Ви посидите разом із Дзіном у підвалі, — розпорядився Такакі. — Назовні піде один Тамакіті, а ми з радистом розберемо барикаду, а потім знову швидко забарикадуємось. Думаю, вдвох ми впораємося.
— Впорається і один хтось, — сказав радист, одягаючи знову навушники.
— Збігаю за гранатами, — збуджено сказав Тамакіті і побіг крученими сходами вниз.
— Тільки б не підстрелили його, — сказав Ісана. — Навіть якщо поліцейські і повірили у нашу версію із заручниками, однак, побачивши на даху людину із гранатами в руках, навряд чи вони подумають, що це заручник.
— Тамакіті — дуже обачний боєць, — відповів Такакі. — Ще коли він був у банді мотоциклістів, то жодного разу не дістав серйозних ушкоджень.
Ісана спустився на перший поверх і почув джеркотіння пташиних голосів, що лилося з бункера, бо Тамакіті не зачинив за собою кришку люка. У бункері Дзін слухав магнітофон. Червоновидий сидів у заповненому пташиним співом просторі і щось малював. Коли Ісана заглянув йому через плече, той підхопився і почервонів, як підліток, якого зненацька заскочили. Перед ним лежав аркуш паперу, на якому була намальована схема двощоглового корабля, а внизу наводилися детальні пояснення та технічні характеристики.
— Розписую всі дані корабля, який нам потрібен, — долаючи ніяковість, сказав Червоновидий.
— Правильно, це нам дуже знадобиться, — сказав Ісана.
З люка показалася голова, а потім плечі і торс сповненого натхнення Тамакіті. В руках він тримав два пластикові пакети, в яких було щось важке. Тримав він їх з такою обережністю, наче то були не гранати, а пляшки із запальною сумішшю.
— Через десять хвилин іду в бій. Зачиніть кришку люка, коли залізете в бункер, — сказав він діловито.
— Ти, головне, не впусти їх у приміщення, — спробував було поглузувати Червоновидий, але Тамакіті навіть не глянув у його бік.
Ісана та Червоновидий, наче рятуючись від бомбардування, спустилися у бункер і зачинили за собою кришку. Слухаючи плівку, Дзін тихенько промовляв назви птахів. Раніше, слухаючи птахів і даючи їм назви, Дзін залишався у межах створеного ним простору. Але тепер він знайомив з різними птахами Інаго, яка уважно вдивлялася в його обличчя.
— А це земляний дрізд, а це дрімлюга, — підбадьорював Дзін Інаго, яка наче заблукала у нічному лісі. — А це сова, а це голконога сова, а це погонич…
Особливої уваги до Ісана, який спустився у бункер, Дзін не виявив. Інаго також, спіймавши погляд Ісана, засоромилася, але теж не обернулася.
— Дзін — справжній спеціаліст із птахів…
— А ви зате спеціалісти з кораблів. Он як усе тут облаштували…
— Перед тим, як робити креслення, ми вирішили спочатку подивитися на кубрик в реальному вигляді, от і облаштували тут все так, як має бути на кораблі, — пояснив Червоновидий. — А інакше не уявиш собі, що нам потрібно. Я прийшов до висновку, що нам підійде модифіковане рибальське судно з мотором, завдовжки п’ятнадцять метрів, водотоннажністю у п’ятнадцять тонн. Приміщення бункера як кубрик відповідає таким розмірам корабля. Тут може поміститися з десяток матросів.
— Модифіковане рибальське судно? Шхуна, що стояла у павільйоні кіностудії, справляла більш романтичне враження.
— Спочатку ми думали, що нам потрібен вітрильник, тому вчилися керувати таким кораблем, але зараз, враховуючи цілі і завдання Команди, найбільш практичним для нас буде модифіковане рибальське судно.
— Це добре, що ви мислите реалістично, — висловив своє захоплення Ісана.
В кутку біля газової плити та маленької мийки навшпиньках сидів Доктор і розкладав продукти. Схоже, він підмінив Інаго, яка почала займатися Дзіном.
— Що, чогось не вистачає? — спитав Ісана, дочекавшись паузи між пташиними голосами.
— Ні, все гаразд, — задоволено сказав Доктор. — Правильно зробили, що придбали консервований шпинат та капусту. Дуже корисні продукти. Консерви, які достатньо лише закип’ятити — зручна річ. Хай там як, а людство ще довго протримається. До речі, а як у нас із водою? Водогін можуть перекрити в будь-який момент.
— Так, справді, треба набрати хоча б у пластикове відро, — вперше заговорила Інаго, відколи з’явився Ісана.
Однак розмова якось сама собою припинилася. Всі в бункері замовкли і раз у раз дивилися на настінний годинник. І лише Дзін не відчував дискомфорту і продовжував говорити: