— Нехай тільки спробує прикрити дупу, я йому вмить поцілю прямо у сонце, що сходить! — сказав він зі злістю.
Чоловік із прапором на сідницях продовжував бігти по високій, заллятій сонцем літній траві. Була дев’ята ранку…
Частина 20
В китовому череві (2)
— Young man be not forgetful of prayer. Говорить радіостанція Команди Вільних Мореплавців. Передача ведеться на частоті 450 мегагерц. Усі, хто можуть прийняти наш сигнал, передайте наше повідомлення безпосередньо засобам масової інформації або ж запишіть його на плівку. Young man be not forgetful of prayer. Говорить радіостанція Команди Вільних Мореплавців. Ми готові вказати свої умови щодо видачі заручників. Поліція вже знає, що в нас двоє заручників, один з них — малолітня дитина. Приватна особа, з якою ми хотіли б безпосередньо мати справу, готова прийняти наші умови обміну заручників. Однак поліція свідомо затягує процес. Життя заручників під загрозою, і вся відповідальність за їхню безпеку лежить на поліції. Якщо виникне потреба, ми готові вказати детально наші вимоги і назвати ім’я приватної особи, з якою хотіли б укласти угоду. Трансляцію ми будемо вести лише на цій хвилі. Прийому на цій хвилі немає. Young man be not forgetful of prayer. Говорить радіостанція Команди Вільних Мореплавців…
Радист старанно промовляв текст, написаний Ісана. На випадок, якщо вони не зможуть користуватися радіо, Такакі прилаштовував до бійниці, з якої не вівся обстріл, мегафон. Цей пристрій колись украли молоді члени команди з поліцейської машини під час антивоєнної демонстрації. Доктор тим часом узявся змайструвати якусь перешкоду у бійницях, в яких не було скла, на випадок, якщо спецназ почне використовувати сльозоточивий газ. Завжди стриманий і мовчазний Доктор почав завзято пояснювати членам команди про заходи безпеки проти сльозоточивого газу. Він сказав, що першим ділом треба берегти очі, бо спецназ стріляє снарядами із газом не круто, а горизонтально, з тим щоб газ потрапляв якраз у очі. Доктор склав у чашку нарізаний дольками лимон, яким треба було витирати очі, щойно в них попаде газ. Однак найбільше його турбувало, якщо на шкіру Дзіна, який нещодавно хворів на вітрянку, потрапить хлорацетофенон. Врешті-решт, було вирішено, що, як тільки почнеться газова атака, Інаго із Дзіном одразу мають спуститися в бункер і, незважаючи на те, що відбуватиметься нагорі, не відчиняти ні за яких умов кришку.
Тамакіті стояв на колінах і дивився у бійницю. По обидва боки від нього лежали автомат та бінокль. Такакі з гвинтівкою в руках вів нагляд за правим флангом, а Червоновидий, тримаючи мисливську гвинтівку, з якої колись Бой намагався застрелити Ісана, піднявся на декілька сходинок і спостерігав за тим, що робиться зліва. Двері чорного ходу, що вели з кухні на вулицю, були забарикадовані бетонними балками, але тепер, після вибуху гранат, їх ще й засипало землею, так що не залишалося ні щілинки.
Ісана сидів за столом біля тильної стіни перед бійницею під самою стелею, шибки в якій були залишені, і дивився крізь неї назовні. Певна річ, ніякої зброї в нього не було.
Раніше вигляд з цієї бійниці перекривав порослий рідким чагарником схил, зате зараз, після того як від вибуху двох гранат утворився невеличкий приярок, звідси можна було спостерігати за пагорбом. Схоже, що дві гранати і справді мають достатню вибухову потужність. Хоча, можливо, такі значні ушкодження викликані тим, що при будівництві сховища було порушено природне положення ґрунтів. Тепер на пагорбі було видно розсадник дерев, і Ісана міг спостерігати за щільними рядами молодих дерев камелії та самшиту. Однак вигляд цих рослин, що їх вирощували, наче бройлерних курчат, не привертав уваги Ісана. Значно більше його бентежили викорчувані вибухом молоді дуби — зубчастолисті та пилчасті, а також низький чагарник, — вони дістали значні ушкодження і вже почали сохнути. Я також брав участь у вибуху, який здійняв землю, що тримала ці дерева, отже ніяких причин жити й далі немає. Щоправда, я вже почав помирати, тому прошу вас, не покиньте мене зараз, не обривайте зв’язок із вашим повіреним, — сказав Ісана душам молодих дерев, які були на межі смерті. Промовивши слова: «Я вже почав помирати», Ісана відчув, що душі дерев відреагували на них, нагадавши йому про випадок, який з ним стався незадовго до того, як він оселився у сховищі.