Була десята тридцять п’ять.
— Зловмисники у будівлі! — заволав потужний гучномовець у поліцейській машині. — Зловмисники у будівлі! Зловмисники у будівлі! Зловмисники у будівлі! — лунало з мегафона так, наче зловмисників у будівлі принаймні чоловік сто.
— Ви повністю оточені! — всі разом прокричали шаблонну фразу хлопці у рубці. І відразу ж цю фразу повторив мегафон.
— Все, як у кіно, — критично висловився Доктор.
— Звільніть заручників! — повторював за хлопцями гучномовець. — Кидайте зброю і виходьте з будівлі! — повторив знову гучномовець.
Потім спеціаліст зі слів спецназу з непохитною самовпевненістю повторив першу фразу:
— Зловмисники у будівлі!
— Вони мали б розлютитися до оскаженіння, — сказав Такакі, — однак чомусь цього не чути у їх зверненнях. Може, вони просто увімкнули нам запис, який завжди використовують у таких випадках? Але навіщо було тоді жертвувати командиром, тільки щоб передати нам ці слова?
— Не збільшуйте свою провину! Ви лише погіршуєте своє становище! Зловмисники у будівлі!
— Знову завчений текст? Треба щось відповісти цим ідіотам, — сказав Тамакіті, якому вривався терпець.
— Наш мегафон не зрівняється з їхнім потужним гучномовцем, але чому б не спробувати? — погодився Такакі. — Давай, Тамакіті, скажи їм щось.
Тамакіті запитально подивився на спеціаліста зі слів Команди Вільних Мореплавців, однак він і сам знав, що в цей момент ніхто не скаже краще за нього.
— Давай, Тамакіті, — сказав Ісана.
— Не збільшуйте свою провину! Ви лише погіршуєте своє становище! Зловмисники у будівлі!
— Зловмисники у машині! Зловмисники у машині! — чимдуж закричав Тамакіті, аж тремтячи від збудження.
Мегафон був ретельно зафіксований і стирчав назовні, і у приміщені було чутно лише звичайний, не підсилений гучномовцем голос Тамакіті. Члени Команди весело сміялися. Шаблонні фрази поліцейських закінчилися, і їхній гучномовець мовчав. Тамакіті заткнув їм горлянку! Всі у приміщені підбадьорювали Тамакіті.
— Зловмисники у машині! — знову гукнув Тамакіті. — Що ви там робите?
Пролунало це настільки буденно, що Вільні Мореплавці знову вибухнули сміхом. Ісана подумав, що, можливо, поліцейські, і ті, що укрилися в машині, і ті, що сидять за щитами, можливо, вони також звільнилися від страху та напруження, почувши ці слова? На жаль, він не міг дізнатися напевно. Ісана подумав, що він так і помре, не дізнавшись, чи сміялися так само у таборі супротивника? Йому раптом здалося, що сили його залишають, і він вже почав поступово помирати…
Рубка Вільних Мореплавців була заповнена сміхом. Тамакіті, охоплений надзвичайним збудженням, вчепився у мегафон і давився від сміху так, що ледь пара не йшла з його вух. Що говорити далі, він не знав, і тримав паузу, наче очікуючи на відповідь поліцейських. А ті, у свою чергу, чекали, що ще скаже Тамакіті. Однак Тамакіті був не з тих, хто відступає на півдорозі. Зібравшись, він прокричав у мегафон:
— Я той, хто вже підстрелив кількох ваших, і буду знешкоджувати вас і далі! Можете скільки завгодно на мене навішати, вам не вдасться мене покарати. Я неповнолітній, стратити ви мене не зможете. А одвічне ув’язнення мене не лякає, все одно всьому світові скоро настане кінець! Я загину разом із вами, ідіоти!
Тамакіті раптово замовк, опустився на коліна поруч із автоматом. Він важко дихав. Ісана подивився на його червоне обличчя і побачив, що цей хлопець ще не голився у своєму житті.
— Подіяло, — сказав Ісана.
Тамакіті подивився на нього спідлоба. Він відчував сором через те, що наговорив зайвого.
— Точно тобі кажу, подіяло, — спробував його втішити Ісана.