Окрім Тамакіті, який ридма ридаючи, як колись Бой, вставляв новий магазин у автомат, всі інші, включаючи Червоновидого, який піднявся нагору, не могли відвести очей від цівки крові на склі.
Ісана краєм вуха почув, як Червоновидий, у такт струменю, який то посилювався, то послаблювався, пошепки повторював:
— Young man be not forgetful of prayer… Young man be not forgetful of prayer… Young man be not forgetful of prayer…
Частина 21
В китовому череві (3)
Перша година — відповіді немає. Лише безкінечний потік одноманітних фраз з машини спецназу. Фрази були ті самі, голос був той самий, однак усе-таки це не був запис, тому що з часом закінчення слів ставали дедалі менш розбірливими. Схоже, у того, хто змушений промовляти це, від утоми почав заплітатися язик. Навіть якщо задні дверцята в машині відчинені, все одно всередині має бути дуже задушливо. Він сидить там в уніформі на своєму місці радиста і потерпає від спеки, повторюючи раз за разом одне й те саме — не дивно, що йому раніше за інших стало зле. Однак дозволити собі зупинитися він не може.
— Я б довірив йому рацію Вільних Мореплавців, — сказав Такакі. — Чимось Приплюснутого нагадує…
— Такого, як Приплюснутий, більше не знайдеш, — непривітно відізвався Тамакіті.
Тамакіті продовжував спостерігати у бійницю, прикриваючи обличчя вітровим склом від мотоцикла. Його мучило те, що вони не можуть забрати радиста до рубки. Він кидав злісні погляди на мегафон, міркуючи, як влаштувати хоча б короткочасне перемир’я. Йому необхідно рівно стільки часу, скільки доведеться витратити, щоб стягнути тіло всередину. Та він розумів, що розпочинати розмову про перемир’я з їхнім монотонним спеціалістом зі слів дещо запізно.
Кожного разу, коли Такакі одягав навушники, Тамакіті напружувався: він чекав, що радіо, яке працювало тепер лише на середніх хвилях, почне якось реагувати на тіло застреленого радиста, яке валяється на даху під спекотним сонцем. Щойно «громадська думка» вказала би, що поліція застрелила неозброєного хлопця і треба хоча б подбати про його тіло, Тамакіті одразу рушив би на дах забирати радиста. Однак Такакі, кожного разу дослухаючись до новин, лише кривився, наче його нудило.
Доктор розрізав окуляри для плавання Червоновидого, зробив їх коротшими і знову склеїв клейкою стрічкою, щоб уберегти очі Дзіна від сльозоточивого газу. Вийнявши з навушників динаміки та набивши їх поролоном, він змайстрував йому також звуконепроникний засіб. Доктор весь час знаходив собі якесь заняття, бо, як корабельний лікар, відчував провину через те, що не зміг надати ніякої медичної допомоги радисту.
Ісана виконував свої обов’язки вартового і, примостившись над сходами, спостерігав за тилом будівлі. Сидіти доводилося, вигнувши шию, бо голова упиралася у стелю. Довго так висидіти було неможливо. Розглядаючи розсадник із саджанцями, Ісана помітив неподалік біле полотно, яке роздувалося від вітру. Самого надпису на полотні він розгледіти не міг, хоча і бачив, що там написані слова чорною тушшю.
— Схоже, жителі прилеглих районів також нас ненавидять, — сказав Ісана Такакі, взявши в нього бінокль.
Повернувшись на свою позицію, він побачив у бінокль, що надпис на полотні адресовано не їм, а поліцейським, і являв собою приклад громадянської нечулості щодо влади. «Панове поліцейські, ми живемо у спокійному районі, і постріли порушують наш спокій!» Ісана посміхнувся і продовжував дивитися у бінокль, поки не затерпла шия. Такакі взяв у нього бінокль і зайняв його місце.
— Який жаль, поліцію ніхто не підтримує, — сказав він, радісно засміявшись. — А сонце припікає дедалі сильніше. Поліцейські стають дедалі більш розлюченими. Якби ми запропонували їм зараз разом узяти штурмом цей район, вони б, певно, погодилися, — не відриваючи очей від бінокля, він звернувся до Тамакіті: — Чуєш, Тамакіті, тут місцеві жаліються у письмовій формі, що постріли заважають їм жити.
— Нічого, скоро з’явиться надпис на кшталт: «Поліцейські, будь ласка, покінчіть скоріше із цими придурками», — відповів Тамакіті.
Ісана, як спеціаліст зі слів, придумав новий проект. Він вирішив також зробити надпис на полотні, який би був зверненням Команди Вільних Мореплавців. Навіть якщо поліція його ігноруватиме, зате засоби масової інформації не зможуть його не помічати. Їхні телекамери одразу наткнуться на плакат. Таким чином Вільні Мореплавці дадуть зрозуміти, що, незважаючи на те, що їхня радіостанція припинила існування, їхні вимоги все одно залишаються тими самими. Ісана приніс стос пелюшок, якими користувався на перших порах, коли вони із Дзіном тільки оселилися у сховищі. Доктор, якому ідея з плакатом сподобалася, взявся зшити пелюшки.