— Скільки часу ми вже воюємо? — спитав Такакі, оглянувши всіх присутніх за столом. — Приблизно десять чи дванадцять годин. Непогано для першого бою Команди Вільних Мореплавців. Тепер можна і попоїсти.
Незважаючи на те, що часу було небагато, хлопці їли дуже повільно. Інаго понесла на третій поверх дві порції їжі, і тільки там дізналася, що радист загинув. Повернулася вона із заплаканими очима. Стримуючись, щоб не розпочати говорити про жахливу смерть радиста, аби не налякати Дзіна, дівчина мовчки взялася до їжі. Спостерігаючи за нею, Дзін і собі почав зосереджено жувати вермішель із м’ясним соусом.
— Я тут подумав, роздивляючись крізь бійницю перекинуту поліцейську машину, — порушив мовчання Червоновидий. — Я подумав, що якби вдалося її поставити на колеса, то можна було б вирватися звідси.
— Ну і як ти її перевернеш? Тут без крана не обійдешся. Вона важча навіть за вантажівку, — сказав Такакі.
— Можливо, й так. Найважче — це перевернути її. Ключі від неї у мене — я їх забрав у полоненого.
Червоновидий показав усім ключі від машини. Як і завжди, його обличчя було червоним, однак, можливо, йому було просто жарко. Він хотів поділитися ідеями, що прийшли йому в голову, однак він соромився своїх неймовірних задумів. Але давши волю своїй фантазії, він звернувся до Тамакіті:
— Як думаєш, Тамакіті, а змогли б ми прорватися через їхній кордон цією машиною? Навіть при тому, що ми оточені з усіх боків? Ця машина в них найпотужніша, і якби ми сіли у неї, то були б у рівних умовах.
— Можливо, тільки я не розумію, навіщо нам звідси їхати? — холодно сказав Тамакіті.
— Звичайно, треба почекати, поки вони дадуть нам відповідь. Поки що полишати сховище потреби немає. І якщо вони дадуть нам корабель, то машина нам непотрібна. Просто я думаю, що коли вони чітко дадуть зрозуміти, що незгодні на наші умови, і почнуть знову труїти нас газом, то було б непогано скористатися цим виходом.
— А ти не надто сподіваєшся, що вони дадуть нам корабель, — сказав Тамакіті ще більш байдужим тоном і поклав руку на автомат, який лежав поруч.
— Ну, і як ти збираєшся піднімати перевернуту машину? — спитав Такакі, повертаючись до проблеми.
— Я не кажу, що це цілком можливо, — сказав Червоновидий, ще більше червоніючи. — Якщо влаштувати вибух з боку схилу, що за машиною, то вибухова хвиля, можливо, переверне її назад. Від такого вибуху вона і перевернулася, отже, сили вибуху повинно вистачити.
— Можна спробувати закинути туди гранату, — сказав Такакі.
Тамакіті скинув голову і подивився на Такакі, однак замість нього заговорив Червоновидий:
— Ми не можемо собі дозволити витрачати на цю справу гранати. Хто його знає, чи вийде, а гранати слід берегти.
— Ну, і що ти пропонуєш? — спитав Такакі.
— Я можу дістатися до машини, потім вибрати слушний момент і закласти у підніжжя схилу динаміт, — сказав Червоновидий безтурботним тоном, наче йшлося про якусь забаву.
— Але це просто безглуздя, — глузливо сказав Тамакіті.
— Безглуздя? А те, чим ми займалися досі, було не безглуздям? Тоді я тобі скажу, що вступив у Команду Вільних Мореплавців, бо це безглуздя, і залишився у цьому сховищі, бо це безглуздя. Все це безглуздя мені подобається. Як і тобі, Тамакіті.
— А що як тебе підстрелять, навіть не цілячись, поки ти будеш лізти із динамітом? А що як після вибуху машина не перевернеться — ти ж сам кажеш, що ніякої впевненості немає? А головне, звичайно, — це правильно закласти динаміт і залишитися при цьому живим, — сказав Такакі.
— Певна річ, я не знаю, чи стане машина на колеса, але закласти динаміт я зумію. Всім зрозуміло, що мій план — просто безглуздя, однак саме тому, я думаю, в мене є шанси. В історії людства такі безглузді вчинки і призводили до появи чогось нового.
— Ну, досить-досить, про безглуздя ми вже зрозуміли, — сказав Тамакіті і поморщився. — Виділю тобі динаміт. Треба тільки подумати, скільки його знадобиться… Якщо закладеш надто багато, машину рознесе на шматки, ну і тебе також добряче жбурне…
— Надто безглуздо? — сказав Червоновидий.
Тамакіті, який завжди різко сприймав навіть невинні шпильки з боку Червоновидого, цього разу мовчки встав з-за столу і пішов у бункер по динаміт.
— Поки не зазіхають на його дорогоцінні гранати, він готовий підтримати будь-який план, — тихо промовив Такакі.
— Якби не Тамакіті, поліцейські уже б давно побили нас дубинками і виштовхали звідси геть, — заступився за Тамакіті Червоновидий.
У бункері, напевно, було чути їхню розмову, однак Тамакіті, піднявшись із динамітом та запальним шнуром, нічого не сказав. Розклавши на столі динаміт, він почав скрупульозно пояснювати, як ним користуватися. Червоновидий уважно слухав усі детальні інструкції. Нарешті Тамакіті обв’язав динаміт і шнур резинкою, поклав у пластиковий пакет і вручив Червоновидому. Той потримав пакет в руках і перехопив його ще однією резинкою. Тепер він мав вигляд людини, яка впевнена в успішному результаті операції. Але невже він, подумав Ісана, забувся, що сховище — під прицілом численних снайперів?