— Чекай, а що ти робитимеш, коли вони помітять тебе біля самих дверей? — сказав Тамакіті. — Ми не зможемо тебе впустити назад, якщо завалимо двері.
— Якщо вони мене помітять біля дверей, я вже нікуди не встигну сховатися, — відповів Червоновидий. — Тим більше, що, помітивши мене, вони одразу почнуть стріляти по дверях газовими кулями, які можуть потрапити всередину. Так що барикаду треба готувати неодмінно.
— Ти ж розумієш, якщо вони тебе побачать — тобі кінець. Раджу тобі відмовитися від цього задуму. І взагалі, ніхто не знає, як усе повернеться, навіть якщо ти дістанешся до місця і успішно проведеш операцію, — сказав Тамакіті похмуро. — Я все розумію, але це надто…
— Надто безглуздо? Я вже казав, що саме тому цей план, може, й удасться, — бадьорим голосом сказав Червоновидий.
Червоновидий затягнувся у водолазний костюм і надів на вкрите великими намистинами поту обличчя окуляри для плавання. Окуляри одразу запітніли, і тепер було важко визначити, чи червоніє в нього обличчя, як завше.
О третій тридцять п’ять почався новий обстріл газовими кулями, і в бік сховища полетіли димові шашки. Бійниці, що виходили на кручені сходи, заволокло білим димом, і в передпокої стало темно, як під водою. Червоновидий обома руками поправив окуляри і зі свистом набрав повітря. Двері відчинилися, і Червоновидий вистрибнув назовні. За дверима виднілися щільні клуби диму, що повзли вздовж поверхні землі. Зігнувшись, наче нирець, Червоновидий пірнув у густу білу масу. Через мить двері зачинилися. Однак насичене сльозоточивим газом повітря встигло проникнути у приміщення і, наче якісь ворожі істоти, накинулося на тих, хто стояв у передпокої. Всі почали задихатися і кашляти. Газ роз’їдав очі, від чого сльози текли суцільними потоками, а навколо очей пекло так, що неможливо було їх заплющити.
— Не тріть очі! — одразу почав давати інструкції Доктор. — Це газ CS. Поки не промиєте очі, ні в якому разі не тріть їх…
Однак у вітальню вони побігли лише тоді, коли всі разом завалили вежу із залізобетону і забарикадували вхід (робити їм це довелося майже навпомацки). Продовжуючи кашляти, всі промили очі слабким розчином борної кислоти, хоча це їм мало допомогло, адже сльози продовжували текти.
— Найкращим виходом для нас було б пірнути в бункер, однак, відкривши кришку, ми напустимо туди газу, і Дзін більше не зможе бути у сховищі, — сказав хекаючи Доктор.
Ніхто навіть і слова не міг сказати у відповідь. Тим більше, що, прибігши з передпокою до вітальні, всі уважно прислухалися, чи не почнеться стрілянина із рушниць. Доктор не звертав уваги на те, що йому ніхто не відповідає, і продовжував говорити:
— Якщо газ потрапить на шкіру Дзіна, який щойно хворів на вітрянку, я просто візьму його і піду здаватися. Як корабельний лікар Вільних Мореплавців, я не дозволю, щоб дитина страждала від опіків. Можете не сумніватися…
Червоновидого випускав Тамакіті і тому найбільше постраждав від газу. Його страшенно нудило, і він через силу стримувався. Але Доктору відповів саме він:
— У Команді Вільних Мореплавців усі можуть робити, що вважають за потрібне. І кожен може залишити Команду, коли відчує у цьому необхідність. Про себе можу сказати, що я стоятиму до кінця, навіть якщо залишуся один. У цьому я також вільний.
Зібравши сили, він розігнувся і, обв’язавши вологим рушником рота, побіг через передпокій, де стояв газ, на третій поверх.
— Снайпери не стріляли. Можна бути певним, що Червоновидого вони не помітили. Стріляли лише газовими кулями, і то по верхній частині сховища, так що, думаю, сліпа куля його не зачепила, — сказав Такакі.
— Але ж там усюди сльозоточивий газ, — сказав Ісана. — Хіба він зможе достатньо довго там витримати?
— Червоновидий — дуже міцний хлопець, — сказав Такакі. — Він три роки поспіль був чемпіоном серед юнацтва у всеяпонських змаганнях з пірнання. Він зможе переплисти і море сльозоточивого газу.
Сказавши це, Такакі подивився на постраждалих від газу і скривився, наче лизнув щось кисле.
О третій годині сорок п’ять хвилин обстріл припинився. Навколо все стихло. Білий дим розвіявся, з’явилося сонце, і знову повернувся погожий літній день. Було дивно дивитися на цю переміну: відколи почалося протистояння, здавалося, що ніч вже не один раз змінилася днем. Однак про це розмірковував лише Ісана, поки лежав відпочиваючи на підлозі. Щойно розвиднилося, хлопці припали до бійниць. Тамакіті, після того як знову промив очі від чергової дози сльозоточивого газу, примостився на сходах, біля бійниці, де раніше вартував Червоновидий.