— Червоновидий, певно, страшенно лютується, слухаючи їхнє волання, — сказав Тамакіті, пересилюючи озноб.
Наче по сигналу, всі присутні зосередилися на очікуванні, затамувавши подих, а з усіх боків лунали глузливі вигуки. І раптом — вибух. Сховище струсонуло так, що на присутніх всередині посипалася пилюка. Загородки в бійницях вибило всередину кімнати. Всі підбігли до віконець. До самих бійниць здіймався стовп сухого пилу, а на землю падало каміння та грудки землі.
— Нічого не вийшло! — закричав Тамакіті, кинувшись з кручених сходів до бійниці, і висунув назовні дуло автомата.
Пилюка поступово розвіювалася, і тепер усім стало очевидно, що операція Червоновидого справді провалилася. Машину відкинуло ще ближче до сховища, однак вона так і залишилася лежати на боці. Відчинені дверцята гойдалися туди-сюди. Раптом зсередини витягнулася рука, затягнута у чорну гуму, і зачинила дверцята. З машин, розташованих з боків, було неважко побачити цей рух. По перевернутій машині застукотіли газові кулі. Дивлячись на незчисленні чорні кульки, що відскакували від машини, Ісана пригадав чорну зграю шпаків, що вирували серед гілля велетенської дзелькви в Ідзу. З новою силою прокотилася хвиля розлючених вигуків. Голоси поліцейських перекривали навіть звуки пострілів: Виходь! Виходь! Убивця, псих, виходь! — волали вони хором, і тепер в їхніх голосах уже відчувалася переможна радість. Тамакіті вистрелив. А голоси поліцейських ставали ще гучнішими. По стінах сховища забарабанили кулі, і це вже було схоже на жорстоку гру. Поліцейські прагнули помститися за намальований японський прапор на сідницях одного зі своїх.
Через деякий час дверцята машини знову відчинилися, і показалося блискуче чорне плече парубка, виснаженого градом газових куль. Можливо, його контузило вибухом або в голові в нього запаморочилося через високу концентрацію газу, однак складалося враження, що він абсолютно не звертає уваги на існування ворога попереду нього. Парубок у чорному гумовому одязі вперся ногою у край дверного прорізу, відштовхнувся і, хитаючись, повністю виліз назовні. Потім він зірвав окуляри для плавання, відкинув їх геть і, задерши голову, почав жадібно вдихати повітря. Однак одразу його охопив лютий кашель, він зігнувся і, щоб не упасти, обіперся об дверцята машини. Глумливі вигуки наповнилися тріумфальними інтонаціями. Поліцейські вже не кричали: Вбивця! Божевільний! — а лише всі разом скандували: Йди сюди! Йди сюди! Звідусіль лунали лише зловтішні вигуки: Йди сюди! Йди сюди!..
Парубок у чорному гумовому одязі через силу випрямився і відірвав руку від машини. Розстебнувши змійку на водолазному костюмі, він дістав з-за пазухи пачку цигарок і сірники, наче збирався закурити. Все навколо почало реготати. Парубок у водолазному костюмі розпрямився і, схиливши голову, почав чиркати сірниками. Ті, хто був у сховищі, затамувавши подих, чекали, що зараз буде, бо тільки вони і знали, що Червоновидий не палив. Раптом парубок у водолазному костюмі швидко змахнув рукою в бік поліцейських, і пролунав вибух. Машину вмить охопило полум’ям, а труп хлопця у гумовому костюмі відкинуло до вишні. Дерево також зайнялося.
— Це я його вбив! Я не дав йому гранат, і він загинув! — безпорадно і відчайдушно кричав Тамакіті.
Так само він кричав, коли Боя лихоманило. Однак ніхто йому не відповів…
Частина 22
Обійняли мене води до душі моєї
Вдалині пролунав сигнал, який сповіщав, що пробило п’яту годину, і в цей самий момент з’явилася машина «швидкої допомоги», яка з явним острахом, що зі сховища відкриють стрільбу, наближалася до броньованих поліцейських машин. У бік сховища знову полетіли димові шашки та газові кулі. Однак Тамакіті не стріляв. Через деякий час машина «швидкої» від’їхала від поліцейського кордону і стрімко понеслася геть. На такій швидкості по горбистому бездоріжжю машину кидало з боку в бік. Жінка середніх років, що сиділа, обливаючись потом, у машині, зціпила зуби і з усіх сил упиралася ногами в підлогу. Вона розмірковувала над тим, чи був успішний її дебют політика за участі засобів масової інформації. Мати Дзіна, не вдаючись до моєї допомоги, займе місце Лиходія, який незабаром помре від раку горла, і стане членом парламенту. Вона буде стрімко нестися до своєї мрії, підплигуючи та коливаючись з боку в бік так само, як машина «швидкої», в якій вона зараз сидить, — сказав Ісана душам дерев і китів.
— Переговірник поїхав геть, отже скоро почнеться штурм, — сказав Такакі. — Вони ще засвітла спробують знищити Команду Вільних Мореплавців.