Слухаючи Ісана, Такакі дивився на нього очима дитини, якій не дозволили зробити того, що вона так хотіла зробити. Потім він струсонув головою, наче собака, і довкола полетіли бризки поту.
— Он воно як… — сказав він тихим голосом.
— Саме так, — сказав Ісана. — Сподіваюся, Команду Вільних Мореплавців ти не вважаєш просто вигадкою?
— Певна річ, ні, — твердо сказав Такакі. — Раніше я до кінця не вірив, що у Команди Вільних Мореплавців може бути майбутнє. Однак тепер я вірю. Тепер я можу переконатися у реальному існуванні Команди Вільних Мореплавців. Більше того — в те, що Команда Вільних Мореплавців реально існує, віримо тепер не тільки ми, за межами сховища з’явилося чимало людей, які також повірили в те, що ми існуємо як Команда.
— Принаймні я про себе можу сказати, що я вірю в її існування.
— Сподіваюся, що наступного разу Команді Вільних Мореплавців вдасться вийти в море, — сказав Такакі і, протиснувшись повз Ісана, побіг сходами вниз. Добігши до першого поверху, він повернувся і промовив:
— А що стосується Китового дерева…
— Та годі вже, не треба… — обірвав його Ісана, посміхаючись.
— Такакі помітив, що вони зрівнюють схил, який ми підірвали гранатами. Хочуть, видно, розчистити дорогу, щоб міг під’їхати кран із залізною кулею, — сказав Тамакіті, який залишився один у рубці. — Що ж, почекаємо.
Тамакіті розібрав похідне ліжко, витягнувши з нього дві металеві трубки. Ісана допоміг йому розрізати простирадло на дві частини. Тамакіті прикріплював біле полотнище до трубки з таким серйозним виглядом, наче він порався з вітрилами на щоглі. Ісана взяв другу частину простирадла і також робив прапор.
— Цей висуньте крізь бійницю, щоб було гарно видно. Але намагайтеся зробити так, щоб він не застряг там і щоб можна було його швидко звідти забрати, — сказав Тамакіті. — А інший ми дамо Такакі. Через п’ять хвилин випускаємо їх.
Ісана відрізав шматок кабелю від рації і закріпив ним полотнище на металевій трубці. Якщо супротивник вирішить, що і ті, хто залишився у сховищі, також не мають наміру продовжувати бойові дії, і раптом кинуть усі сили на знищення сховища, ретельна підготовка Тамакіті була б марною. Прапор необхідно було просунути крізь бійницю і вивісити таким чином, щоб можна було швидко його забрати назад. Ісана розчистив середню бійницю і почав висовувати назовні білий прапор, який мав би хоч на деякий час припинити базікання гучномовця. Як тільки згорнуте полотнище висунулося, по стіні застукотіли кулі снайперів, які не зрозуміли, що то білий прапор.
— Звільніть заручників! Кидайте зброю і виходьте зі сховища! — не припиняв повторювати одне й те саме гучномовець…
Ісана почав крутити трубку, розмотуючи прапор, і згодом він відчув, як полотнище затріпотіло на слабкому вітрі, і почув абсолютно нові звуки. Однак ані з боку поліцейських машин, ані з боку шеренг щитів, ані з боку окопів неозброєним оком ніякого ворушіння не було помітно. Лише безлюдний пейзаж на фоні червоних променів вечірнього сонця. Ісана здалося, що він уже колись переживав подібне. Але відразу ж зрозумів, що це не спогад, а скоріше — видіння майбутнього пейзажу. Пейзажу кінця світу.
Гучномовець замовк. Потім він почув, що назовні щось відбувається. Виглянувши у бійницю, Ісана спочатку побачив білий прапор, а потім Такакі, який тримав металеву трубку обома руками. Позаду йшла Інаго, тримаючи на руках Дзіна, який продовжував спати. Головою він посунув комір її сорочки, і груди дівчини оголилися. Ісана з теплом дивився на Інаго. Відставши від них на декілька кроків, йшов Доктор із коробкою, в якій були складені речі Дзіна. Йшов він на певній відстані від інших, видно, тому, що снайпери могли вирішити, що в коробці зброя, і відкрити вогонь. Усі троє, дивлячись перед собою, прямували швидкими кроками в бік поліцейського кордону.
Поки Ісана дивився, як вони наближаються до поліцейської машини, раптом все навколо змінилося. Уся місцевість, починаючи від руїн кіностудії, авторемонтного заводу та території сил самооборони і закінчуючи місцевістю біля сховища, почала швидко заповнюватися поліцейськими в однакових темних шоломах, і їхні чорні обличчя були повернуті в бік сховища. Частина з них прикривалася щитами, однак їхні тіла і самі вони були схожі на сірі щити. І ці механічні солдати щось розлючено вигукували…
Через деякий час Такакі підійшов до машини. За ним поспішала Інаго, а позаду всіх, відстаючи на два-три кроки, йшов Доктор. Поліцейські вишикувались у ряд, щоб провести полонених до задніх дверцят машини. Вони мали пройти через щільні лави озброєних поліцейських. Такакі почали шпиняти по голові і смикати за волосся. Інаго нахилила голову, прикриваючи Дзіна, однак її також намагалися вдарити по голові. Доктор спробував заступитися за неї. Один з поліцейських ударив його поміж ніг, і Доктор упав, наче збита бабка. Коли його схопили за комір і потягнули вперед, стрій поліцейських порушився, і згодом вони всі зникли за машиною.