На підлозі у вітальні Ісана підібрав кишеньковий ліхтарик і металевою драбиною спустився у бункер. Поклавши ліхтарик та автомат на підлогу, він знову піднявся, щоб зачинити кришку люка. Ісана лише прикрив кришку і не замикав її на засуви, адже не виключено було, що поранений Тамакіті може прийти також сховатися у бункері.
Дзюркіт водоспаду стих. Ані пострілів газовими кулями, ані розривів димових шашок чутно не було. Лише удари залізної кулі по стіні сховища відлунювали навіть у бункері, але вони Ісана не лякали. Сидячи у закритому з усіх боків приміщені, він відчував ейфорію дитини, що залишилася на самоті. В підвалі було прохолодніше, аніж на вулиці, і він відчував, як по ногах тягнуло прохолодою. Посвітивши ліхтариком, Ісана підійшов до столу і запалив спиртову лампу. Йому хотілося сісти і занурити ноги у квадрат із землею, яка допомагала йому поринати у споглядання, але він розумів, що це місце у підвалі виявиться одразу у полі зору тих, хто відчинить кришку люка. Він підсунув ближче до центру похідну койку, що стояла у кутку приміщення. На папірці, що злетів з койки, було написано: pilot berth. Червоновидий, викреслюючи план корабля, обмірковував усе до дрібних деталей. Ісана поклав папірець назад на койку. На місце, де стояла койка, він поставив стілець, на якому зазвичай сидів, коли віддавався роздумам у бункері. З якихось глибин пам’яті зринула думка, що не слід ставити заряджений автомат біля стіни, тому він поклав його на pilot berth.
Розпрямивши спину, Ісана сидів на стільці для споглядання. Помітивши на ліжку, на якому спав Дзін, магнітофон, Ісана встав зі стільця і підійшов перевірити, чи працюють ще батареї. З магнітофона, наче пара, почали вириватися пташині голоси. Цікаво, голоси яких птахів він почує останніми у своєму житті? Ісана подумав, що це незначне запитання, на яке він не дізнається відповіді, потім зникне. Однак зупинятися на цьому не варто. Шкодуючи час на перемотування плівки, він зняв обидві бобіни і, діставши з коробки чисту бобіну та плівку із записами голосів китів, уставив їх у магнітофон. Він збирався слухати голоси горбатих китів, записаних підводними пристроями у водах поблизу Бермудських островів. Увімкнувши повний звук, він почув спочатку шум хвиль та гул мотору судна, які вловив записуючий пристрій у глибині океану. Ці звуки миттєво помістили бункер на дно океану поблизу Бермудських островів. А потім почалися звуки китів: уін, уін, уін, уін, буоооо, буооооо, уін, уін, уін, — лунав голос горбача, перекриваючи удари залізної кулі у стіну.
— А це кит, — із задоволенням сказав Ісана.
— Уін, уін, уін, уін, буоооо, буооооо, уін, уін, уін, — скрикував горбатий кит, і до нього приєднувалися кити всього Світового океану.
Ісана хотів було повернутися на стілець для споглядання, як помітив на Дзіновому ліжку малоформатну червону книжечку, яка виглядала плямою крові на білому простирадлі. Посвітивши ліхтариком, Ісана побачив, що це була Гедеонівська Біблія із англійським та японським паралельним текстом. Ісана дуже здивувався, коли відкрив, що Вільні Мореплавці так прагнули вивчити англійську мову, що навіть украли з номера якогось готелю Біблію. Невже, сидячи тут, у бункері із Дзіном, Інаго читала цю книгу? Він подумав, що в Інаго є ще багато чого, про що він не знає. Однак ці речі так і залишаться підвішеними в повітрі і зникнуть. Ісана знову сів на стілець для споглядання з Біблією в руках і вирішив поворожити. Йому подумалося, що оскільки він опинився в цьому місці, з якого йому вже немає виходу, то його ворожіння буде більшою мірою вільним. Принаймні він міг бути впевненим, що ніхто не звинуватить його, що він ворожить із упередженням. Заплющивши очі, Ісана знову занурився у звуки, що йшли з океанських глибин, і розгорнувши навмання книгу, відмітив певне місце нігтем. Розплющивши очі, він прочитав відмічений ним англійський текст: …yet ye seek to kill me, because my word hath not free course in you. Ісана одразу зрозумів, що це і є останнє послання йому від душ дерев і китів. Скільки разів він звертався до душ дерев і китів, однак ніяк не міг отримати від них безпосередньої відповіді. І ось тепер вони дали йому чітку відповідь. Тепер ви хочете вбити мене, бо слово моє не вміщається у вас. Поза всякими сумнівами, говорячи «ви», душі дерев і китів мали на увазі і Ісана, який привласнив собі титул повіреного дерев і китів. Адже слухаючи ці приголомшуючі звуки китів, їхні слова, Ісана не був зданий їх зрозуміти і дозволив цим словам зникнути у потоці часу. Хіба треба ще якісь докази? Але й усвідомлення цього так і залишиться нез’ясованими і перетвориться на ніщо. Ця думка допомогла Ісана звільнитися від сили, що тягнула його у темну безодню. Я привласнив собі звання повіреного дерев і китів, однак оскільки я людина, я є одним із тих, хто вирубує дерева та винищує китів, — сказав Ісана душам дерев і китів. — І, отже, тому Дзін і не міг бути іншим. Тому він відмовлявся від їжі, постійно падав, завдавав собі рани і прямував до смерті. І усвідомлення того, що все так і залишиться підвішеним у повітрі і перетвориться на ніщо, допоможе мені здобути свободу…