На голоси китів і звуки океану почали накладатися звуки вируючої води, які ставали дедалі гучнішими. Ісана відчув, що його босі ступні у воді. Він устав зі стільця і, посвітивши ліхтариком, побачив, що із квадрата оголеної землі виплескується брудна вода. Схоже, що пожежна машина вилила попід задню стіну сховища таку величезну кількість води, що вона просочилася під фундамент і почала фонтаном бити з-під землі у підвалі. Цікаво, який гідродинамічний закон змушує лютувати потоки води, що дійшла вже йому до кісточок? Однак і це запитання залишиться підвішеним у повітрі і перетвориться на ніщо.
Залізна куля, схоже, пробила вже стіну і врізалася у сховище, розширюючи дірку, з якимись іншими, більш складними звуками. А що ж зараз відбувається на поверхні? Це страхітливе запитання буде ще одним випробовуванням для людини, яка вирішила продовжити життя, зачинившись у атомному сховищі. Навіть якщо комусь і вдасться вижити після атомного вибуху, завдячуючи міцним стінам сховища, ця людина все одно не дізнається, до яких наслідків призвела ядерна катастрофа. Скільки мегатонн було у скинутій бомбі? Якими були масштаби війни: обмежилося все локальним бомбардуванням чи переросло в останню для всього світу ядерну війну? Чи залишився хтось живий, окрім тих, хто врятувалися у сховищі? І оскільки навіть оптимістично налаштовані люди не зможуть визначити, сидячи у сховищі, рівень радіації, тому так ніколи і не дізнаються, коли можна виходити назовні. А наважитися вийти на свій страх і ризик змогли б тільки відчайдушні сміливці. Більш природно було б чекати, поки не почнеться якесь ворушіння назовні. Але навіть якщо мешканці сховища почують стук по кришці бункера, хіба знатимуть вони, що то навідалися живі люди? А може, то прийшли прибульці з космосу, які спостерігали за останньою ядерною війною на цій планеті, чи навіть якісь космічні привиди? І справа навіть не в тому, що б я міг відповісти на це потенційним покупцям сховищ, а скоріше в тому, які б аргументи я навів собі сам? А що зараз я можу про це сказати собі? Це також залишиться підвішеним у повітрі і перетвориться на ніщо.
Над головою почулося декілька вибухів, що пролунали один за одним, і одразу з квадрата землі здійнявся стовп води, і вода дійшла вже до колін. А потім гримнув найгучніший вибух. Весь бункер струсонуло, лампа впала зі столу у воду. Ісана також не втримався на ногах і впав у темряву, здійнявши навколо себе безліч невидимих бризок. Він пам’ятав, де мав би бути ліхтарик, однак, підвівшись, він одразу повернувся на стілець для споглядання. Простягнувши перед собою у темряві руки, він намацав автомат, поставив його між колін і знайшов пальцями спусковий гачок. Наче сліпий, він вдивлявся перед собою розплющеними очима, слухаючи спів китів та плюскіт води. Ісана приготувався чекати, звертаючись до душ дерев і китів з молитвою:
Що відбувається на Землі? Що сталося назовні після того, як я сховався тут, у бункері? Вибухнула атомна бомба, чи, може, сталися якісь значні зсуви земної кори, внаслідок чого земля почала потерпати від цунамі чи потопів? Навіть у атомному сховищі вода дійшла мені до колін. І, може, вся Земля вже вкрита водою, яка знищила все людство, і до китів, яких стільки часу вбивали люди, повернулася їхня сила? І тепер вони привільно плавають поверхнею Землі і тішаться серед своїх друзів — дерев? Тоді, можливо, ці велетенські істоти почують голос горбатого кита, що лунає із цього сховища, і прийдуть на допомогу своєму товаришу? І, незважаючи на те, що я проголосив себе повіреним дерев і китів, кити, які встановили на Землі своє панування і знаходять спільну мову лише з деревами, що розкинули свої гілки по поверхні води, можливо, тепер кити вважатимуть мене своїм ворогом. Однак я і сам цього хочу. Я бажав викривати жорстокість людей щодо дерев і китів. Отже, тепер я як людина маю проявити властиву людям жорстокість і тим самим довести правоту тих думок, якими я жив стільки років. Я буду чинити спротив і проявляти жорстокість, із тим щоб моє тіло і душа останньої людини на Землі зависли у повітрі і вибухнули, і перетворилися на ніщо. І тоді ви, кити, надішлете сигнал своїм друзям-деревам і скажете їм: усе гаразд. А дерева скажуть у відповідь, ворухнувши кожним своїм листочком: так, усе гаразд!