Птаха насилу повернув розпечені і обважнілі очні яблука на Хіміко. Його мозок налився кров’ю, розбухнув, як повітряна куля, і пульсував від алкоголю. Тютюновий дим кружляв у кімнаті, як косяк сардин, не знаходячи виходу з замкненого простору, і обличчя дівчини неначе плавало в імлі. Вона не зводила очей з Птахи. На хмільному обличчі Хіміко грала проста й підозріла посмішка, але її очі, здавалося, насправді нічого не бачили. Вона поринула у свої мрії, все її тіло розм’якло та стало таким же круглим, як і гарячково червоне обличчя.
Якби ж то я міг повторити ту сцену зґвалтування зимової ночі! — понуро подумав Птаха. Та він знав, що це неможливо. Навіть якби вони знову лягли разом у постіль, цей статевий контакт нагадав би Птасі про його жалюгідні гороб’ячі геніталії, на які сьогодні вранці, коли він вдягався, впав його погляд, і розтягнуті важкими пологами статеві органи його дружини. Цей статевий акт був би в його думках пов’язаний з умираючим немовлям, з усіма людськими бідами та жахливими розчаруваннями, які існують у цьому світі, що їх сторонні люди одностайно вдають, начебто не помічають, називаючи це гуманізмом. Це вже була не сублімація бажання, а його повна елімінація. Птаха проковтнув залишки віскі з чашки, змусивши свої внутрішні органи здригнутися. Якби він вирішив повторити той нічний інцидент у всьому його напруженні, йому довелося б задушити Хіміко на смерть. Бажання, що сиділо глибоко в ньому, розправило крила у своєму гнізді і прокричало: Заріж її! Зґвалтуй її труп! Але Птаха знав, що він ніколи цього не зробить, будучи тим, ким він є зараз. Мене всього-на-всього мучить те, що вона була незайманою, і я про це не знав. Він зневажав самого себе за свою ніяковість і таким чином намагався її позбутися. Та гостре, усипане голками, як морський їжак, криваво-червоне бажання не збиралося танути. Якщо не можеш вбити і зґвалтувати, шукай щось інше, що пробудило б у тобі такі ж вибухові та хвилюючі відчуття! Та Птаха був безсилий. Він міг лише розгублено сидіти на місці, не знаючи майже нічого про збочення та небезпечні пригоди. Птаха пив віскі зі своєї чашки, ніби баскетболіст, якого вилучили з поля за численні помилки: він сидить на лаві запасних і без жодного задоволення п’є воду з пляшки, стомлений та злий на самого себе. Віскі втратило для Птахи смак і аромат, воно вже навіть не було гірким.
— Ти завжди п’єш спиртне як воду? Я навіть чай не можу пити так швидко, доки він не охолоне.
— Завжди. Коли випиваю, завжди тільки так, — засоромлено пробурмотів Птаха.
— Навіть із дружиною?
— Що ти маєш на увазі?
— У такому п'яному стані навряд чи можна задовольнити жінку, чи не так? Та й самому, напевно, досягти оргазму не так просто, хоч як не старайся. В подібному стані ти доведеш себе до шаленої тахікардії та повного виснаження, як плавець після запливу на далеку дистанцію, випромінюючи алкогольну веселку біля обличчя жінки.
— Ти збираєшся зараз зі мною переспати?
— Тільки не тоді, коли ти так напився. Для нас обох це було б намарне.
Птаха заліз рукою в кишеню штанів і через дірку в ній намацав щось м’яке і тепле — спляче, нікудишнє мишеня. На противагу урагану нестримного бажання, що вирував у душі Птахи, воно було зовсім змарнілим.
— Ой-ой! Нічого не вийде, еге ж? — тріумфально вигукнула Хіміко, помітивши його рух.
— Може, я й не досягну вершини сам, та зможу довести до оргазму тебе. Трохи постаравшись, я все ж зможу!
— Довести мене до оргазму не так просто, як тобі здається. Ти, мабуть, зовсім не пам’ятаєш, що сталося тоді, посеред зими, коли ми з тобою кохалися, лежачи на сирій землі. Не те щоб ти обов'язково мав це все добре пам’ятати, але для мене той раз був своєрідним обрядом посвячення. І він запам’ятався мені як холодний, брудний, смішний та жалюгідний. І відтоді я бігла, Птахо, бігла на нескінченно довгі дистанції, і весь цей шлях був боротьбою.
— Через мене ти стала фригідною?
— Якщо ти питаєш про звичайний оргазм, то я пізнала його дуже скоро — ще й бруд з-під нігтів після тієї ночі не встиг повністю вимитись. Мені допоміг у цьому хтось із однокурсників. Але я не відчувала себе повністю задоволеною і з кожним наступним разом я шукала кращого. Я наче дерлася вгору сходами, яким немає кінця і краю.