— І це все, чим ти займалася відтоді, як закінчила університет?
— Ні, набагато раніше. Зазираючи у минуле, я тепер усвідомлюю, що це було моїм єдиним заняттям ще від часів, коли я була студенткою.
— Але ж це мало тобі добряче набриднути!
— Аж ніяк! І колись я тобі це доведу, Птахо. Якщо тільки ти не хочеш, щоб єдиним сексуальним спогадом про мене був той огидний зимовий інцидент.
— Що ж, тоді я теж продемонструю тобі, чого навчився на своїй дистанції, — сказав Птаха. — Досить нам клювати одне одного, як незадоволені курчата. Гайда до спальні!
— Ти забагато випив, Птахо.
— Невже ти справді думаєш, що пеніс — єдиний орган, що має відношення до сексу? Чи не занадто наївно, як на шукача ідеального оргазму?
— А що ж тоді? Пальці? Губи? Чи, може, щось взагалі неймовірне, типу апендикса? Це гидко. Занадто схоже на мастурбацію.
— Ти дуже прямолінійна. Настільки прямолінійна, що іноді здається, що ти це з себе тільки вдаєш.
— Окрім того, не схоже, щоб тобі хотілось сьогодні будь-чого, пов’язаного з постільними втіхами. Більш того, секс буде для тебе просто огидним. Вмостившись у мене поміж ніг, ти силкуватимешся, аби на мене не наблювати. Потім огида тебе переповнить остаточно, і тебе вирве просто на мій живіт коричнево-жовтою сумішшю віскі та жовчі. Повір, така мерзенна історія одного разу вже зі мною траплялась.
— Певно, досвід таки вчить нас чогось. Ти все правильно оцінила, — понуро відказав Птаха.
— Нам нікуди поспішати, — сказала Хіміко, немов намагаючись його втішити.
— Авжеж, нікуди. Мені взагалі здається, що ціла вічність минула відтоді, як мені востаннє дійсно треба було поспішати. Але ж у дитинстві я завжди кудись квапився! Цікаво, чому?
— Можливо, тому, що ти занадто швидко подорослішав.
— Справді, занадто швидко. А зараз я вже в тому віці, щоб мати власних дітей. Але схоже на те, що я недостатньо підготовлений до батьківства, тому в мене й не вийшло зробити повноцінну дитину. Коли я зможу породити нормального нащадка? В мене більше немає ніякої впевненості, — з несподіваною для самого себе сентиментальністю проговорив Птаха.
— Ніхто не може бути в цьому впевненим. Коли в тебе народиться наступна дитина і вона буде нормальною, ти переконаєшся в тому, що ти й сам нормальний батько. І навіть якщо ти повернешся думками у минуле, твоя впевненість у собі вже нікуди не зникне.
— Що й сказати, ти стала дуже мудрою в життєвих питаннях, Хіміко, — натхненно сказав Птаха. — Я ще хотів у тебе…
Він відчув, що хвилі сну накочуються на нього одна за одною, і, як морська анемона, щупальцями захоплюють свою хмільну здобич. Відчуваючи, що він не зможе протистояти сонливості довше, Птаха сфокусував зір на порожній чашці в своїй руці і подумав, чи не випити йому ще. Та однієї лише думки було достатньо, аби зрозуміти, що його організм не прийме більше ані краплини спиртного. Чашка випала з його рук, відскочила від колін і покотилась під ліжко.
— Я ще хотів у тебе запитати, Хіміко: до якого світу потрапляє людина, коли помирає немовлям? — Птаха поставив ноги на підлогу і спробував, чи зможе піднятися з місця.
— Якщо такий світ й існує, він, напевно, дуже простий. Та хіба ти зовсім не віриш у мою теорію про множинний всесвіт? Твій син проживе у якомусь зі світів до глибокої старості!
— Еге ж, еге ж… — неуважно відповів Птаха. — Вже вечір? Хіміко, подивись, будь ласка, у вікно за шторами.
— Ще день. Якщо збираєшся спати, лягай на моє ліжко: щойно потемнішає, я поїду.
— Ти покинеш свого нещасного друга заради червоного автомобіля?
— Коли нещасний друг такий п’яний, залишити його на самоті — це єдине, що йому дійсно допоможе. Інакше пізніше ми обоє можемо про це пошкодувати.
— Ти, як завжди, права! Ти по-справжньому пізнала людську мудрість, Хіміко. Отже, ти ганяєш на своєму MG з вечора і до світанку?
— Буває, що й так. Я, як Піщаний чоловічок, — об’їжджаю вулиці у пошуках дітей, що не можуть заснути.
Нарешті Птаха зміг-таки піднятися з крісла, насилу переборовши в’ялість у всьому тілі. Йому здавалося, що він піднімає не себе, а чиєсь чуже важелезне тіло. Непевно ставши на ноги, він сперся на сильні плечі Хіміко, і вони разом рушили до спальні. Кумедний карлик грайливо бешкетував, розкидаючи навколо яскраві іскри, як фея у діснеївському мультфільмі про Пітера Пена, у його гарячково розпеченій, як червоне сонце, голові. Потішений такою галюцинацією, Птаха засміявся.
— Хіміко! Ти просто як добра двоюрідна бабуся! — тільки й зміг вигукнути Птаха слова вдячності, завалившись на ліжко, перш ніж провалитися в сон.