Йому снилась величезна людиноподібна істота, з темними сумними очима, з жахливою саламандровою пащею та вкрита зеленою лускою. Вона йшла через темну нічну площу, доки її не огорнув темно-червоний сутінковий вир. Потім звук від'їжджаючого спортивного автомобіля, і глибокий сон без сновидінь. Двічі Птаха прокидався, але Хіміко вдома ще не було. Його розбудив голос, що долинав з-під вікна спальної кімнати. Він кликав стримано, але наполегливо:
— Хіміко! Хіміко!
Спершу голос звучав моложаво, але коли Птаха вдруге розплющив очі, він почув голос чоловіка середніх літ. Він виліз з постелі, підійшов до вікна, і зиркнув на нічного гостя через ту саму щілину між фіранками, у якій вдень зустрівся поглядом з Хіміко, так само кличучи її знадвору. Під вікном стояв невисокий джентльмен у смокінгу, який на перший погляд був для нього трохи затісний, але все ж був дуже добре підігнаний. У скупому місячному світлі Птаха роздивився його яйцеподібну голову та дещо знервоване обличчя. Джентльмен продовжував кликати Хіміко, а на його лиці була суміш сорому та легкої відрази до самого себе. Птаха запнув фіранки і пішов до сусідньої кімнати по пляшку. Одним махом допивши залишки віскі, він знову впав на постіль і заснув.
5
Раз за разом стогони вривались у сон Птахи, і нарешті він неохоче розплющив очі. Спочатку йому здалося, що стогнав він сам. І справді, щойно він прокинувся, як численні біси, що завелися в його животі, випустили маленькі гострі стріли в усі внутрішні органи. З уст Птахи зірвався стогін. Але відразу по тому він знову почув жалібний зойк, що належав не йому. Обережно, не змінюючи положення тіла, Птаха злегка підняв голову і подивився на підлогу біля ліжка. На вузькому проміжку між ліжком і телевізором спала Хіміко. Вона стогнала уві сні, як хижа тварина, ніби посилаючи сигнали зі світу своїх сновидінь. Це були сигнали страху. Птаха дивився на її молоде округле обличчя у нічному мороку. Воно було розслаблене у безглуздій гримасі, і на ньому проглядалася печать страждання. Стогнучий голос Хіміко ставав усе вищим, вона змучено крутилася і дряпала нігтями шию та груди. Вовняне покривало збилося вниз, відкривши очам Птахи її оголене тіло. Її груди, ідеальні півкулі, були неприродно спрямовані в протилежні боки, а простір між ними був широким і пласким. Птаха відчув, що вони були йому знайомі: напевно, він їх бачив тієї зимової ночі. Але легка припухлість живота і боки Хіміко, наполовину вкриті ковдрою, не викликали у Птахи ностальгії: на них вже з’являлись перші вікові ознаки жирових відкладень, і ці ознаки не мали нічого спільного з Птахою — вони були однією з частин її нового життя. Ці паростки підшкірного жиру невдовзі пустять корені, і через якийсь час поширяться повсюди, повністю змінюючи форми її тіла. Груди також скоро втратять свою молодість та свіжість, які донині їм ще вдавалося зберегти.
Хіміко знову судомно застогнала, і раптом її очі широко, немов від страху, розплющились. Птаха зробив вигляд, що спить. За хвилину він знову розплющив очі, і Хіміко вже знову спала. Вона забулася спокійним і тихим комашиним сном, без стогонів та гарячкових метань, укутавшись у ковдру аж до підборіддя, чим нагадувала мумію. Мабуть, їй вдалося якось домовитися з монстрами, які лякали її у снах. Птаха полегшено заплющив очі і знову відчув жахливий дискомфорт у шлунку. У животі було загрозливо неспокійно. Раптом шлунок просто на очах роздувся і заповнив собою усе тіло та свідомість Птахи. Цікаво, коли Хіміко повернулась? Перенесли вже його забинтовану, як поранений Аполлінер, дитину на стіл для анатомування? Чи вдасться сьогодні повноцінно провести заняття на курсах? Думки фрагментами проникали до центру свідомості, але під тиском шлунку відразу зникали. Птаха відчував, що кожної наступної миті він може не втримати блювотні позиви. Від страху в нього похололо обличчя. Що про мене подумає Хіміко, якщо я наблюю на її постіль? Колись, напившись, я посеред зими просто на холодній землі забрав її невинність, не знаючи навіть, що роблю. А через роки, знову п’яний, проводжу ніч у тій же кімнаті і загиджую її своїм блювотинням. Який же я мерзенний покидьок! Птаха випустив одну за одною декілька сморідних відрижок і сів на ліжку, крекчучи від головного болю. Насилу ставши на ноги, він зробив невпевнений крок уперед і поволі пішов до вбиральні, зі здивуванням помітивши, що вдягнений лише в саму спідню білизну. Затамувавши подих, Птаха успішно дійшов до туалету. Щойно за ним зачинились скрипучі, злегка перекошені двері, він відчув несподівану для самого себе радість: зараз він зможе спорожнити шлунок, і Хіміко нічого не помітить.