— Агов! — привіталась жінка молодим та дзвінким чоловічим голосом, розгублена від власної необачної помилки. Це, як їй здалося, звучало доречно.
— Агов! — швидко посміхнувшись, відповів на вітання Птаха дещо хриплуватим та пронизливим голосом, демонструючи ще одну свою пташину рису.
Трансвестит розвернувся на своїх високих підборах та пішов геть. Птаха трохи провів його поглядом і побрів у протилежному напрямку. Він пройшов вузькою алейкою, вийшов на широку, вкриту бруківкою дорогу, по якій було прокладено трамвайні рейки, і, пильно озираючись, пішов далі.
Напади сильної, до нервових спазмів, напруженості та перестороги, що іноді з ним траплялися, ще більше уподібнювали його до крихітної переляканої до напівбезумства пташки. Все-таки прізвисько йому і справді пасувало.
Тому хлопцеві, певно, здалося, що я на когось чекаю, коли я дивився на своє відображення у вітрині, і він прийняв мене за збоченця, — подумав Птаха і відчував себе приниженим. Втім, щойно Птаха повернувся обличчям до трансвестита, той відразу зрозумів свою помилку. Це дещо відновило його гідність. Комізм ситуації тепер його навіть звеселив. «Агов!» — що могло краще підійти в ролі вітання в такому пікантному випадку? В того хлопця є голова на плечах, — виснував Птаха.
Птаху раптом охопила хвиля дружніх почуттів до парубка, що приховувався за образом кремезної жінки. Цікаво, чи вдасться йому сьогодні знайти потрібного збоченця та зробити його своєю жертвою? Може, мені самому варто було зібрати всю свою мужність та піти з ним? Уявляючи, що було б, якби він пішов за тим збоченцем кудись в невідомий, богом забутий закуток міста, Птаха перейшов на інший бік дороги і опинився в одному з гамірних кварталів, переповненому дешевими барами та ресторанами. Ми б роздягнені лежали поряд, як брати, та вели неквапливу розмову. Я б теж був голим, і тому хлопцеві не треба було б мене соромитись. Можливо, я б розповів, що моя дружина сьогодні народжує, про те, що я давно мрію поїхати до Африки, і що найзаповітнішою моєю мрією є видати потім книжку про свої пригоди під назвою «Небо над Африкою». Я б зізнався: щойно моя дружина народить, я остаточно буду замкнений у клітці сімейного благополуччя (власне, я в цій клітці перебуваю відтоді, як одружився, але поки що дверцята відчинені; маля ж, яке от-от народиться, з брязкотом їх замкне), і я вже, напевно, ніколи не зможу сам поринути в подорож до Африки. Він би мене точно зрозумів, старанно зібрав би по одному всі зерна страху та тривоги, що не дають мені спокою. Адже молоді люди, які настільки чесні з собою, зі своєю внутрішньою деформацією, що вдягаються в жіночий одяг і шукають собі подібних на вулиці, неодмінно мають очі, серце та вуха, чутливі до страхів та неспокою, що вкорінені в глибинах підсвідомості.
На ранок ми б голилися під звуки радіоприймача, стоячи один навпроти одного та намилюючись з однієї мильниці. Він ще юнак, хоча волосся на обличчі доволі густе, і… Птаха обірвав ланцюжок фантазій та усміхнувся. Ймовірно, проводити разом ніч було б занадто, але він міг принаймні запросити його хильнути разом по чарочці. Птаха пройшов вулицею уздовж ряду затишних та недорогих барів, і, змішавшись з натовпом, у якому було чимало людей вже добряче напідпитку, пішов далі. Він відчував сильну спрагу, йому дуже хотілось випити, хай навіть і на самоті. Птаха почав крутити головою на довгій худій шиї, розглядаючи бари з обох боків вулиці. Втім, у жоден з них Птаха і не планував заходити. Жах бере від самої думки, як запротестує його теща, якщо він прийде до ліжка з дружиною та новонародженим малям, видихаючи алкогольні пари. Йому не хотілось, аби тесть і теща побачили його п’яним. Знову.
Тесть Птахи аж до пенсії був завідувачем відділення англійської літератури в державному університеті, який, до речі, закінчив і Птаха, а зараз відкривав таку ж кафедру в приватному вузі. Власне, нинішньою посадою викладача підготовчих курсів у своєму віці Птаха завдячував скоріше тестевій добрій волі, ніж власному талану. Птаха любив свого тестя, хоча водночас той викликав у нього благоговійний страх. Він не міг ще раз його розчарувати.