— Ви не хочете робити операцію, яка могла б урятувати, бодай частково, вашу дитину?
Птаха відчув, як лікарева проникливість торкнулась пальцем його найогидніших, але найчутливіших, як складки мошонки, ділянок, і це змусило все його тіло неприємно пересмикнутись. Відчайдушно червоніючи, Птаха знову заговорив, його голос тремтів:
— Якщо шанси дуже малі… що він виросте нормальною людиною… навіть після успішної операції… — пробурмотів він ледь чутно.
Птаха відчув, що зробив перший крок на шляху до зневаги. Він запустив першу снігову грудку зі схилу і розумів, що тепер котитиметься разом із нею аж до низу, і снігова куля збільшуватиметься на очах, все більше обростаючи підлістю з кожним новим обертом. Він знову здригнувся від усвідомлення неминучості такої перспективи. Однак його очі в гарячковому тумані продовжували благально дивитись на лікаря.
— Сподіваюсь, ви розумієте, що я не можу ніяк безпосередньо посприяти смерті вашої дитини? — запитав лікар бундючно, з відтінком презирства у очах.
— Та звичайно, що ви таке кажете… — злякано, немовби почувши щось надзвичайно неочікуване, вигукнув Птаха. Однак він миттю зрозумів, що його карти розкрито, і лікар анітрохи не повівся на його хитрощі. Це було подвійне приниження, але він навіть не намагався виправдатись.
— Я розумію, ви молодий батько. Ми з вами майже ровесники, чи не так? — лікар повернув свою черепашачу голову і подивився по черзі на всіх, хто був у палаті з цього боку скляної стіни. Птаха засумнівався, чи, бува, лікар з нього не насміхається, і відчув глибокий страх. У Птахи потемніло в очах: якщо він з мене кепкує, я його просто вб’ю, — ледь чутно прогарчав він, але слова не піднялись вище горла.
Однак, лікар хотів допомогти Птасі з його ганебним прагненням. Стишивши голос, аби їх не почули решта присутніх у палаті, він сказав:
— Давайте спробуємо змінити об’єм молочної суміші. Можна навіть спробувати годувати його підсолодженою водою. Деякий час спостерігатимемо за реакцією, але якщо стан дитини не погіршиться, ми вимушені будемо оперувати.
— Дякую вам, — сказав Птаха і з деякою непевністю зітхнув.
— Нема за що, — в інтонації голосу лікаря Птасі знову вчулося глузування. — Приходьте через чотири-п’ять днів. Нічого нового просто зараз ви не дочекаєтесь, та й квапитись не варто, — жаба у лікарському халаті проковтнула велику муху і міцно стулила губи.
Птаха відвернувся від молодого лікаря і, похнюпивши голову, пішов до виходу з палати. Перед самими дверима його наздогнало гукання медсестри:
— Будь ласка, не забудьте про госпіталізаційні форми! Прошу, якомога швидше!
Птаха поспішав темним коридором подалі від дитячої палати, неначе тікав з місця злочину. У лікарні було задушливо. Лише тепер він звернув увагу на те, що в палаті працював кондиціонер. Перший кондиціонер цього літа! Птаха зупинився і потайки витер з обличчя гарячі від сорому сльози. Але в його голові було набагато гарячіше, ніж у спекотному коридорі, мозок зсередини пекло сильніше, ніж від гірких сліз. Як людина, що робила свої перші кроки після довгого лікування, Птаха невпевнено побрів далі. Сльози продовжували котитись по його обличчю, коли він проходив повз відчинені двері спільної палати. Пацієнти, хто сидів, хто лежав горілиць на ліжках, змарнілі та нечупарні, як дикі звірі, проводили його байдужими поглядами. Слізний припадок трохи стишився, коли він звернув у наступний коридор, але відчуття сорому засіло глибоко в його очах, як глаукома. Проте не тільки в очах — сором сковував поступово всі частини його тіла, руйнував його організм, як ракова пухлина. Птаха ясно відчував у собі це чужорідне тіло, але думати про нього вже не було сил — мозок був повністю виснажений. Двері однієї з індивідуальних палат було відчинено. У дверях стояла молода та струнка дівчина, ніби перегороджуючи шлях до входу. У синяво-чорній тіні коридору її тіло виглядало ще не повністю розвиненим. Лівою рукою вона любовно стискала невеличкі випуклості грудей, а правою так само ніжно гладила плаский низ живота і темний трикутник волосся під ним. Побачивши Птаху, вона поволі демонстративно розсунула ноги, і на якусь мить сонячне світло, що лилося з вікна за її спиною, освітило геніталії дівчини. Вона делікатно занурила палець у золотавий пушок навколо піхви. Птаха, хоч і відчув якусь схожу на любов жалість до еротоманки, не дав їй часу досягти її самотнього оргазму і швидко пішов далі. Відчуття сорому було занадто сильним, щоб його могло непокоїти існування будь-чого, окрім нього самого. Птаха вийшов у аркоподібний перехід, що вів до головного корпусу, коли з ним порівнявся низькорослий теоретик із крокодиловим годинниковим ремінцем на руці. Як і в палаті, він поводився підкреслено самовпевнено. Намагаючись компенсувати різницю у зрості, він вторував крокам Птахи, постійно підстрибуючи. Нарешті він заговорив, його голос звучав голосно і впевнено, як у людини, яка все для себе вирішила. Птаха мовчки слухав.