— Ви повинні боротись, розумієте? Битися, битися, битися! — натхненно сказав чоловік. — Це боротьба. Боротьба між нами та лікарнею! Я сьогодні показав їм, що й до чого. Ви, напевно, чули?
Птаха кивнув, згадавши його немедичну термінологію.
— Розумієте, мій хлопчик народився без печінки. Але якщо я не боротимуся, вони просто заживо поріжуть його на шматки! Їй-богу, якщо ти хочеш, щоб у такій великій лікарні все було, як треба, ти перш за все мусиш приготуватись до бою. Нічого хорошого не вийде, якщо ти будеш з ними ввічливим та тихим! Звісно, коли пацієнт одною ногою в могилі, він покірливіший за мертвого, але ми, родичі, — ми не маємо права бути покірними. Ми мусимо воювати! Я сказав їм: «якщо в дитини немає печінки, то зробіть штучну». Ведучи війну, треба знати тактику! І я багато читав. Наприклад, коли народжується дитина без прямої кишки, їй вшивають штучний анус, то чому не можна зробити те саме з печінкою?! Це був би набагато вищий рівень, ніж якесь там гузно!
Вони разом дійшли до центрального входу в лікарню. Птаха відчув, що співрозмовник намагається жартувати, та сміятися йому зовсім не хотілось.
— Ваша дитина одужає до осені? — запитав він замість вибачень за своє понуре обличчя.
— Одужає? Ви що, не розумієте: моя дитина живе без печінки! А я лише намагаюсь боротися із двома тисячами ескулапів у цій величезній лікарні! — Птаху вразила суміш болю та гідності безпомічної людини, що блиснула в очах чоловіка.
Чоловік запропонував Птасі підвезти його на своєму триколісному автомобілі до залізничної станції, але той відмовився і пішов наодинці до автобусної зупинки, яка розмістилась на площі перед лікарнею. Птаха подумав про тридцять тисяч, які йому доведеться заплатити лікарні. Він вже вирішив, де роздобуде ці гроші. Щойно ця ідея виникла у його голові, сором, який заповнював увесь розум Птахи, змінився немотивованою злістю та відчаєм. Він мав трохи більше тридцяти тисяч єн на рахунку в банку, але це було його першим заощадженням, яке б урешті дозволило йому здійснити омріяну подорож. Однак зараз ці тридцять з лишком тисяч єн були не більш як своєрідним показником його душевного стану. Але навіть цей показник от-от мав зникнути, і більше в його житті не буде нічого, що якось пов’язувало б його з Африкою, окрім двох тоненьких африканських дорожніх карт. Краплі виступили з усіх пор його шкіри, і він відчув неприємну прохолодну вогкість на губах, вухах, на кінчиках пальців. Він став у хвості черги на автобус і, зціпивши зуби, розлючено простогнав собі під ніс, тихо, як комар: «Яка в біса Африка? Просто посміховисько!», і вилаявся. Літній чоловік, що стояв прямо перед ним, почав повертатись до Птахи, але на півдорозі передумав і поволі вирівняв свою широку облисілу голову. Усіх людей у місті раннє літо зробило байдужими до всього навколо.
Птаха також заплющив очі і, тремтячи від ознобу, пітнів. Невдовзі він відчув, що від його тіла недобре тхне. Автобус усе не приходив, ставало все більш спекотно. У голові Птахи клубочились сором та злість, і червонаста темрява знову захоплювала його свідомість. Раптом у темряві з’явився перший паросток, а за ним стрімко, як молоде каучукове дерево, виросло сильне сексуальне бажання. Не розплющуючи очей, Птаха намацав у штанях ерегований пеніс. Він відчув себе дрібним, жалюгідним, ницим. Усе, чого йому зараз хотілось, — це якомога більш антисоціального сексу. Такого статевого акту, який розкриє та виставить напоказ увесь його внутрішній сором, ганьбу, що точить його зсередини. Птаха розплющив очі, вийшов із черги і озирнувся навколо у пошуках таксі. Сонячне світло засліплювало його, і він бачив усе як у чорно-білому фотонегативі. Птаха збирався повернутись у дім Хіміко, де завжди темно. Якщо вона мені відмовить, — думав він, підхльостуючи сам себе, — я завдам їй декілька важких ударів і трахну непритомною!